Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ привселюдно наклав у штани! – Соня закотила очі. – Не тупи! Ти знаєш, про що я.

      – Там, – насупившись, буркнув хлопець.

      – Було страшно?

      Марк промовчав. На мить йому закортіло відіпхнути дівчину й піти, проте в голові все жахливо змішалося: як завжди зваблива й недосяжна Терлецька, нещодавнє Сонине привітання із днем народження, спогади про Гришину. Ноги мовби приросли до землі.

      Не дочекавшись відповіді, дівчина продовжила:

      – Дуже нервував у слідчого?

      – Ні. Обидва рази зі мною була мама. Поліція не має права допитувати неповнолітніх без дозволу батьків. На першому допиті з нами ще Пап’є-Маше сиділа. І ще шкільний психолог. Це більше тупо було, ніж страшно.

      Через надмірне захоплення тональними кремами й пудрою заступницю директора, завуча з навчально-виховної роботи сорокавосьмирічну Аллу Іванівну Горщар у школі називали Пап’є-Маше. Шкіра на її обличчі незмінно нагадувала пожований папір для аплікацій.

      – А слідчий був чоловік чи жінка? Він запитував, чи це не ти її скинув із даху?

      Марк утягнув щоки та закотив очі – невже так складно зрозуміти? – потім ступив убік, щоб обійти дівчину.

      – Не хочу про це говорити.

      Соня розчаровано зітхнула.

      – Пробач. Ти додому?

      Хлопець витримав паузу, потім, уже на ходу, кинув через плече:

      – Ага.

      – Я теж.

      Дівчина розвернулася та поруч Марка попростувала Пластовою в напрямку школи. Хвилину обоє не озивалися, проте Соню аж розпирало зсередини: вона щойно розмовляла з Мартою, дізналася багато цікавого й просто не могла мовчати.

      – Знаєш, чому вона зістрибнула?

      Після повторного допиту (як сказали його матері: для уточнення обставин) Марк доклав зусиль, щоб викинути Гришину з голови, і направду не хотів знати, що стало причиною самогубства.

      – Послухай, я не маю…

      – Вона зустрічалася з Центнером, – видала Соня.

      Марк зупинився так різко, неначе налетів на невидиму стіну.

      – Із Центнером?! Ти гониш!

      Артем Бродовий на прізвисько Центнер був найкращим другом Тохи Шпакевича. Вони вчилися в різних класах, навіть однолітками не були (Бродовий навчався у 9-Б, Тоха був на рік старшим), однак жили неподалік, товаришували ледь не з пелюшок і разом грали у шкільній баскетбольній команді. Центнером Артема обізвали з очевидних причин: у свої п’ятнадцять він не поступався Шпакевичу в зрості та важив дев’яносто п’ять кілограмів. Словом, кабан був іще той.

      – Анітрохи! Це правда!

      – То Юля… – Марк не стримався й скривився, – стрибнула через нього?

      Йому не вдавалося уявити їх поряд. Тендітна, мініатюрна Гришина – коротке каре, окуляри, сріблясті брекети, що ледь проступали під блукаючою посмішкою, – й дебелий Центнер із кучмою кучерявого волосся, чорного й цупкого, немов бичача шерсть, і всіяним прищами підборіддям. СКАЧАТЬ