Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

      Марк зняв оптичну трубу зі стійки й акуратно вклав її до коробки.

      – Дещо прочитав, – неохоче відповів він, – але більшість – від діда.

      У Соні аж заніміло лице.

      – Це розповів тобі дід?

      – Ага.

      – Твій дід сидів із тобою і це все розповідав?

      – Ну, не все. Він раніше жив окремо, тому більше радив книжки. Ми недавно сюди переїхали, і тепер він живе з нами. Хоч я завжди міг підійти до нього й розпитати про все, що мене цікавить, – він спідлоба зиркнув на дівчину. – Він моряк і багато всього знає. Ми вдома іноді навіть експерименти різні робимо.

      – І якщо ти попросиш, він пояснить? – з недовірою та якоюсь прихованою, боязкою настороженістю в голосі перепитала Соня. – Не накричить?

      – А чому він має кричати? – здивувався Марк.

      Дівчина смикнула плечима.

      – Не знаю… – потупилась. – Я свого бачу раз на рік. І, схоже, він не дуже хоче зі мною розмовляти.

      – Ну то в тебе ж є батько. Чи мама. Хіба вони не пояснюють усілякі штуки, які ти не розумієш?

      – Ні, – відрізала Соня.

      – Чому?

      Вона не відповіла, сховала очі. Марк розібрав стійку, склав усі деталі до коробки та закрив її. Соня зловила себе на думці, що не хоче, щоби він ішов.

      – Зачекай. Може, ще рознесе. – Вона тицьнула у прогалину між хмарами на сході, над Покровським собором. – І розкажи ще про зорі.

      Хлопець глипнув на неї, але потім, недовго провагавшись, сів на ковдру й по-турецьки підібгав під себе ноги.

      – Сідай, – усе ще трохи ображено запропонував дівчині. Соня вмостилася поруч, і тоді Марк запитав: – Знаєш, що стається, коли в зорі згоряє весь водень?

      – Ні.

      – Після того як водень згорів, залишається лише гелій, а гелій уже горіти не може. І зоря стискається в маленьку кульку, – Марк гарячковими жестами спробував зобразити, як верхні шари зірки зминають нижні, – вона більше не світить і охолоджується в космосі. Такі кульки називають білими карликами. – Хлопець підвів погляд. – Їх так не видно, бо вони малі, але в потужний телескоп можна побачити. Їх реально багато. – Він обережно глянув на дівчину, намагаючись із виразу обличчя збагнути, чи справили його слова хоч якесь враження. – Наше Сонце теж колись перетвориться на білого карлика, хоча до цього ще ду-у-у-же довго.

      Обмізкувавши почуте, Соня наморщила лоба.

      – Я не про те. Розкажи краще, як за зорями складають гороскопи.

      Марк застогнав.

      – Що? – звела брови дівчина. – Це, типу, так складно?

      – Ти віриш у гороскопи?

      – А ти не віриш?

      Хлопець затулив обличчя долонями. Стогін переріс у театралізоване передсмертне хрипіння. Він навіть висолопив язика.

      – Як можна вірити в гороскопи?!

      – А що в цьому такого? Вони всюди!

      – То й що, що всюди?!

      Соня насупилася та махнула рукою.

      – Зачекай, СКАЧАТЬ