Королівство жахів. Джин Філліпс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але не могла зупинитися, її пальці друкували й друкували. Вона любила дивитись, як вони рухаються, як літери поєднуються в речення, наче промінь світла ковзає екраном, і доки вона друкує, перед її очима лише миготять літери, напливаючи одна на одну.

      «В нас усе гаразд. Ми в цілковитій безпеці», – повідомила вона йому, але потім її пальці зупинилася, й вона замислилася, що написати далі.

      Волосся Лінкольна лоскотало їй руку. Він почав зсовуватися й вигинатися. Її дихання уривалося, коли вона намагалася мугикати «Едельвейс», колискову пісню, яку вони з Полом щоночі наспівують Лінкольну. Хоч тепер вона мугикала надто швидко й надто високо, як ото коли перемотують магнітну стрічку.

      Їй треба надрукувати щось іще. Її пальці швидко згиналися в повітрі.

      – Чому ти розмовляєш по телефону? – запитав Лінкольн. Його голос у її плече пролунав приглушеним.

      – Я повідомляю тата про наше становище, – відповіла вона, а тим часом Пол надіслав нове послання.

      «Ти все прочитала. Тепер я телефоную тобі. Я тебе кохаю».

      Під текстом ішло якесь посилання. Вона подивилася на синю стрічку підкреслених літер та цифр, і в цю мить задзвенів телефон, надто гучно – їй не спало на думку вимкнути його звук – і вона негайно відповіла.

      – Я не можу говорити, – сказала вона, її голос пролунав якось професійно. Так ніби вона була на зборах абощо. Вона не знала, звідки в неї взявся такий голос. – Нам треба мовчати. Я не знаю, де вони перебувають.

      Можливо, йшлося не тільки про звичку, як про її недавнє письмове повідомлення.

      Можливо, частина її вже знала те, що тепер усвідомила і її решта: телефон – це ризик. Він створює шум. Коли вона розмовляє, утворюється шум. Шум привабить терористів.

      Це цілком очевидно. Якщо думати про це певним чином, то все має сенс.

      Вона почала знову:

      – У нас усе гаразд, але…

      Чоловік почав говорити, перш ніж вона закінчила свою фразу, і його голос пролунав надто гучно.

      – Що там відбувається? – запитав він. – З тобою хтось є? Ти бачила поліцію? З Лінкольном усе гаразд? Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що у вас усе гаразд? Вони можуть до вас дістатися? Боже, мені так шкода, що я не з вами, моя люба, мені так шкода…

      Вона дозволила йому говорити. Вона зрозуміла його потребу чути її й подумала, що має ту саму потребу, але його голос не створював враження, що він поруч з нею – від цього йому здається, що він ще далі, чи то, навпаки, це їй здається, що вона ще далі. Ніби частина її полинула до нього, геть із цього зоопарку, у те життя, яке вона знала, а вона нікуди не хотіла линути. Вона не може. Вона мусить бути тут, повністю тут. Вона не може втішити його в цю мить.

      – Нам добре, – прошепотіла вона, досі говорячи голосом адвоката. Чи якимсь директорським голосом. Якщо такі люди коли-небудь шепталися. – Ми ховаємося.

      – Що ти бачила? – запитав він.

      – Я кохаю тебе, – відповіла вона, – і з нами все гаразд, але я нічого не можу вдіяти. Я повинна бути уважною. Я бачила здалеку якогось СКАЧАТЬ