Щира шахрайка. Емілі Локгарт

Чтение книги онлайн.

      – Ви ж не пам’ятатимете нашої розмови, чи не так? – запитала вона, простягаючи йому двадцятку через стійку.

      – Я міг би, – відповів він.

      – Ні, не будете, – вона додала ще п’ятдесят.

      – Я ніколи вас не бачив, – сказав клерк.

      Спалося погано. Навіть гірше, ніж зазвичай. Сни про те, як вона тоне у теплій бірюзовій воді, сни про покинутих котів, які блукають її тілом, поки вона спить, сни про те, як її душить змія. Джул, зойкнувши, прокинулася.

      Вона випила води. Прийняла холодний душ.

      Заснула і знову, скрикуючи, прокинулася.

      О п’ятій ранку Джул попленталася до ванної кімнати, плеснула водою в обличчя і нафарбувала очі. А чому б і ні? Їй подобалася косметика. У неї був час. Вона нанесла шар консилеру[7] та пудри, додала димчасті тіні, потім туш і, крім того, майже чорний блиск для губ.

      Вона намастила волосся гелем і вдяглася. Чорні джинси, знову чоботи й темна футболка. Занадто тепла для мексиканської спеки, але практична. Вона зібрала валізу, випила пляшку води і вийшла з дверей.

      Ноа сиділа у холі, притулившись спиною до стіни, тримаючи в руках чашку паруючої кави.

      Вона чекала.

      17. КIНЕЦЬ КВIТНЯ 2017 РОКУ. ЛОНДОН

      За сім тижнів до того, наприкінці квітня, Джул прокинулась у гуртожитку на околиці Лондона. У кімнаті було вісім двоярусних ліжок: тонкі матраци, укриті звичайними білими простирадлами. Зверху лежали спальні мішки. Наплічники були притулені до стін. У кімнаті стояв неприємний запах тіла і пачулі.

      Вона спала у спортивному одязі. Вислизнула з ліжка, зав’язала кросівки та пробігла вісім миль передмістям повз паби та м’ясні крамниці, які рано-вранці ще були зачинені. Повернувшись, дівчина виконала планки, випади, віджимання й присідання в кімнаті відпочинку.

      Джул була в душі ще до того, як її сусіди по кімнаті прокинулись і почали користуватися гарячою водою. Потім вона влізла на своє горішнє місце і розгорнула шоколадний протеїновий батончик.

      У кімнаті досі було темно. Вона розкрила книжку «Наш спільний друг» і читала, підсвічуючи сторінки мобільником. Це був грубезний роман вікторіанської епохи про сироту. Його написав Чарлз Діккенс. Цю книжку Джул дала її подруга Імоджен.

      Імоджен Соколофф була найкращою подругою, яку Джул колись мала. В її улюблених книжках завжди йшлося про сиріт. Іммі сама була сиротою. Вона народилась у Міннесоті, її мама була підлітком і померла, коли Іммі було два рочки. Згодом її вдочерило подружжя, яке мешкало у Нью-Йорку в пентхаусі на Верхньому Іст-Сайді.

      Патті й Ґілу Соколофф на той час було під сорок. Вони не могли мати дітей, а правова робота Ґіла вже давно включала в себе добровільну адвокатську діяльність для дітей у названих родинах. Він вірив у всиновлення. Отже, після кількох років перебування в черзі й очікування на немовля, подружжя Соколофф вирішили, що готові взяти СКАЧАТЬ