Щира шахрайка. Емілі Локгарт

Чтение книги онлайн.

      – Ні.

      Джул не засміялася, навіть не всміхнулася. Вона двома руками обійняла Іммі. Вони вдивлялись у море.

      – Ти відчуваєш себе Мелоді?

      – Ні, – Іммі була замислена, – але я також не відчуваю себе Імоджен.

      Вони спостерігали за парою мартинів, які щойно приземлилися на скелю поруч.

      – Чому померла твоя мама? – зрештою спитала Джул. – Чи було про це у тому документі?

      – Перш ніж прочитати, я вже здогадувалася щодо основної причини, але так. У неї було передозування метадоном.

      Джул збагнула ситуацію. Вона собі уявила, як її подруга немовлям у мокрих пелюшках повзає по брудній постільній білизні, тимчасом як її мати лежить поруч замурзана і під кайфом. Або мертва.

      – У мене на правому плечі два шрами, – заговорила Іммі. – Маю їх, відколи переїхала жити до Нью-Йорка. Наскільки знаю, вони завжди у мене були. Мені ніколи не спадало на думку запитати про них, але медсестра у Вассарі сказала, що це опіки. Наче від цигарки.

      Джул не відала, що сказати. Вона хотіла розв’язати проблеми крихітки Іммі, але Патті та Ґіл Соколофф вже давно зробили це.

      – Мої батьки також мертві, – врешті вимовила Джул. Уперше вона говорила про це вголос, хоча Іммі вже знала, що Джул виховувала тітка.

      – Я це зрозуміла, – сказала Іммі. – Але я також утямила, що ти не хочеш про таке говорити.

      – Не хочу, – погодилася Джул. – У будь-якому разі, не тепер, – вона відхилилася, віддаляючись від Імоджен. – Поки що я не знаю, яку історію про це розповісти. Вона не… – слова зраджували її. Вона не могла відшукати щось, як Іммі, аби знайти себе. – Історія не складеться.

      Це було правдою. На той час Джул лише починала складати первісну казку, на яку згодом посилатиметься, але вона не могла, не могла більше нічого сказати.

      – Усе гаразд, – заспокоїла її Імоджен.

      Вона залізла в наплічник і витягла грубу плитку молочного шоколаду. Потім наполовину розгорнула її і відламала шматки для Джул та для себе. Джул сперлась об скелю, шоколад танув у роті, сонце зігрівало їй обличчя. Іммі відганяла мартинів, які жебрачили поруч, горлаючи на них.

      Джул відчувала, що повністю знає Імоджен. Між ними усе було зрозумілим, і так завжди буде.

      А зараз у гуртожитку Джул відклала «Нашого спільного друга»[12], де на початку історії у Темзі знайшли чиєсь тіло. Їй не подобалося читати про таке – опис мертвого тіла, що розкладається. Для Джул дні тягнулися нескінченно довго, відколи стало відомо, що Імоджен Соколофф укоротила собі віку в тій самій річці, набивши кишені камінням та зістрибнувши з Вестмінстерського мосту. Вона залишила передсмертну записку в хлібниці.

      Джул думала про Іммі щодня. Щогодини. Вона згадувала, як Іммі затуляла обличчя руками або каптуром, коли почувалася вразливою. Її високий дзюркотливий голос. Імоджен крутила каблучки навколо пальців. Вона мала два опіки від цигарок на передпліччі та шрам на одній руці від гарячої форми з вершковими брауні. СКАЧАТЬ