Щира шахрайка. Емілі Локгарт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ о третій годині дня Джул видерлася на стілець у кутку, досі вдягнена в купальник. Донован був одягнений у білий блейзер «Playa Grande» і футболку. На карку в нього росла щетина.

      – Що за фільм? – запитала вона, дивлячись у телевізор.

      – Халк.

      – Який саме Халк?

      – Я не знаю.

      – Ти ж вставляєш касету. Як не знаєш?

      – Я навіть не знаю, що є два Халки.

      – Халків три. Стривай, я беру слова назад. Кільканадцять Халків. Якщо рахувати фільми, мультфільми тощо.

      – Я не знаю, який саме це Халк, міс Вільямс.

      Деякий час ішов фільм, Донован споліскував склянки і витирав стійку. Він зробив скотч із содовою жінці, яка забрала напій на інший бік басейну.

      – Це другий і найкращий Халк, – сказала Джул, коли знову заволоділа його увагою. – Як іспанською «скотч»?

      – Escocés.

      – Escocés. Який краще пити?

      – Ви ніколи не пили.

      – Але якби пила.

      – Macallan, – відповів Донован, стенувши плечима. – Налити вам на пробу?

      Він наповнив п’ять шотів різними брендами елітного скотчу, розповів про скотч і віскі та чому слід замовляти перше. Джул спробувала кожен вид, але багато не пила.

      – Ось цей смердить, наче пахва, – сказала вона йому.

      – Ви божевільна.

      – А ось цей – наче рідина для розпалювання.

      Хлопець нахилився над склянкою та понюхав її.

      – Можливо.

      Вона вказала на третій.

      – Собача сеча, ніби справді від злого пса.

      Донован засміявся.

      – Який запах у решти? – запитав він.

      – Кров’яне борошно, – відповіла Джул, – і порошок, який використовують для очищення ванних кімнат. Очисник.

      – Який вам сподобався найбільше?

      – Кров’яне борошно, – відповіла вона, застромивши палець до склянки і спробувавши знову. – Скажи, як він називається.

      – Це Macallan, – Донован сполоснув склянки. – О, я забув повідомити: про вас раніше питала жінка. А можливо, і не про вас. Вона могла помилитися.

      – Яка жінка?

      – Мексиканка. Говорила іспанською. Питала про білошкіру американську дівчину з коротким світлим волоссям, яка подорожує сама, – пояснив Донован. – Вона сказала про ластовиння, – він торкнувся свого обличчя, – на носі.

      – Що ти їй відповів?

      – Я сказав, що це великий курорт. Багато американців. Я не знаю, хто проживає сам, а хто ні.

      – Я не американка, – сказала Джул.

      – Знаю. Тому я сказав їй, що нікого подібного не бачив.

      – І це все, що ти сказав?

      – Ага.

      – Але ти все одно подумав про мене.

      Донован пильно вдивлявся в обличчя Джул протягом хвилини.

      – Я СКАЧАТЬ