Таємна історія. Донна Тартт
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Таємна історія - Донна Тартт страница 15
Название: Таємна історія
Автор: Донна Тартт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Триллеры
isbn: 978-617-12-4286-9,978-617-12-4287-6
isbn:
– Доброго ранку! – привітався він. – Ви вже познайомилися з нашим новим студентом?
– Так, – знудженим, як на мене, тоном озвався Френсіс, допомагаючи Каміллі зі стільцем і сідаючи на свій власний.
– Чудесно. Чарльзе, не заварите нам чай?
Маколі пішов у комірчину, розмірами більше схожу на шафу, і звідти почувся звук води з-під крана. (Я так напевно й не дізнався, що саме було в тій комірчині або яким чином Джуліанові вдавалося вийти з неї з обідом на чотири страви.) Чарльз вийшов, зачинив двері й сів за парту.
– Ну то гаразд, – Джуліан поглядом обвів стіл. – Сподіваюся, ми вже всі налаштувались і готові покинути цей світ феноменів[17] та відправитись у сферу тонких матерій.
Він виявився надзвичайним ритором, чарівним промовцем, і мені прикро, що я не здатний дати вам краще уявлення про те, що він розповідав. Зрештою, пересічному інтелекту не так просто відтворювати мовлення найвищого ґатунку (особливо по такому тривалому часі), не втративши більшості в процесі передачі. Дискусія того дня точилася про втрату самості, про чотири божественні стани нестями та одержимості в Платона,[18] про божевілля будь-якого виду; він почав із розповіді про те, що сам називав тягарем самості, і те, чому люди прагнуть її позбуватися насамперед.
– Чому нас мордує той упертий тонкий голосок у голові? – казав він, озираючи стіл. – Невже тільки тому, щоб нагадати про те, що ми живемо, що ми смертні, про наші індивідуальні душі? З якими, зрештою, так важко розпрощатись, проте ми змушуємо їх почуватися жалюгідніше від будь-чого іншого. З другого боку, хіба не біль часто змушує нас замислитися про самість? Так страшно пізнавати, подібно до дитини, що ми відділені від усього світу, що нікому й нічому не болить, коли ви обпікаєте язика або дряпаєте колінку, що весь біль та ятріння тільки ваші. Що страшніше, з віком ми виявляємо, що нікому, навіть найбільш коханій людині, не дано нас зрозуміти повною мірою. Наша самість знещасливлює нас, і саме тому ми так переймаємося, щоб її позбутися, правда ж? Пам’ятаєте ериній?
– Фурій?[19] – уточнив Банні, під чиєю кучмою волосся неможливо було роздивитись очі.
– Саме так. Як вони зводили людей із глузду? Вони підкручували гучність їхнього внутрішнього монологу, збільшували вже наявні в них якості до такої міри, що людям ставало неможливо терпіти власну самість. А як же можна позбутися цієї нестямної самості? Позбутися взагалі? Любов’ю? Так, але, як одного разу старий Кефал[20] підслухав у Софокла, тільки нечисленним із нас відомо, що любов – це жорстокий і страшний господар. Можна згубити себе заради іншого, але в такий спосіб ми потрапляємо в неволю, підставляємося стражданням, що накликають на нас найпримхливіші поміж богів. Війною? Можна згубити себе в радості битви, у бою за благородну й славну справу, проте в наші дні не так багато благородних і славних справ, за які варто ставати до бою. – Він розсміявся. – Хоча після всіх ваших Ксенофонтів і ФукідідівСКАЧАТЬ
В античній філософії феномени («те, що з’являється») – це поняття, що відображує знання, яке набуте предметним досвідом і незмінно протиставляється світу нематеріальних ідей («вигляд»).
Платон. «Федр».
Еринії («гнівні») – в античній міфології божества, пов’язані з підземним світом, втілення помсти. Фурії – їх давньоримський відповідник.
Кефал – один із п’яти учасників сократівського діалогу в «Державі» Платона.