Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й додав, побачивши мене: – О, мої вітання! Ти нізащо не повіриш, – звернувся він до Френсіса, – але Генрі придбав собі ручку Montblanc.

      – Справді? – перепитав Френсіс.

      Банні мотнув головою в бік чаші з блискучими чорними перами на столі Джуліана.

      – Я його попереджав, казав, щоб він остерігався. А то Джуліан іще подумає, що він її поцупив.

      – Ми були разом, коли я її придбав, – не відриваючись від читання, проказав Генрі.

      – І почім такі штуки зараз? – продовжив допит Банні. Жодної відповіді.

      – Та кажи вже. Скільки? Триста баксів за штуку? – Довжелезний, він уже майже повністю з ногами лежав на парті. – А колись ти все торочив, які вони потворні. Казав, що нізащо у світі не писатимеш нічим, крім звичайної ручки. Правда ж?

      Мовчанка.

      – Дай-но я ще раз подивлюся? – спитав Банні.

      Поклавши книгу, Генрі витяг перо з нагрудної кишені й поклав на стіл.

      – На! – промовив він.

      Банні взяв ручку в руки й покрутив між пальцями.

      – Це наче товстий олівець, якими я писав у першому класі. Наслухався Джуліана?

      – Я просто хотів перову ручку.

      – Але ж хіба обов’язково такої марки?

      – Мені вже набридла ця розмова.

      – Мені здається, це ознака поганого смаку.

      – Не тобі, – різко перебив його Генрі, – щось розказувати про смак.

      Надовго запанувала тиша, під час якої Банні всівся на стілець і відкинувся на його спинку.

      – От подивімося, чим ми тут усі пишемо, – почав новий полілог Банні. – Франсуа, ти ж такий самий каламарний перодряп, як і я, хіба ні?

      – Більш-менш.

      Він тицьнув на мене пальцем, немовбито вів якесь обговорення на ток-шоу:

      – А ти, Роберте, як там твоє прізвище? Чим там навчають писати у вашій Каліфорнії?

      – Кульковими ручками, – відповів я. Банні розмашисто кивнув.

      – Щира душа, джентльмени. Прості смаки. Одразу виклав усі карти на стіл. Мені це до вподоби.

      Відчинилися двері, і зайшли двійнята.

      – Бане, ти чого так верещиш? – сміючись, запитав Чарльз і ногою захлопнув двері за собою. – Тебе чутно аж на початку холу.

      Банні з самого початку повів їм історію про перо Montblanc. Я ніяково пробрався в куточок і заходився вивчати книжки в шафі.

      – Давно займаєшся класичними мовами? – почувся голос під ліктем. Це був Генрі, котрий розвернувся на стільці й тепер говорив до мене.

      – Два роки, – відповів я.

      – Що читав грецькою?

      – Новий Заповіт.

      – Ну і звісно, що ти читав його на койне,[15] – сердито прокоментував він. – Що ще? Напевне, Гомера. І ліриків.

      Я знав, що це коник Генрі, тому боявся збрехати.

      – Трохи.

      – Платона?

      – Так.

      – Усього Платона?

      – Дещо з Платона.

      – Все перекладене?

      Я СКАЧАТЬ