раКУРС. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ будуть підстрижені зелені кущики, – запропонувала дівчина. – Мені здається, що буде непогано.

      Ми погодилися. Знайшли лавку, я сів поруч із Любою, вона прихилилася до мене, я обняв її за плечі.

      – Трохи нижче квіти! – по-діловому скомандував Антон. – Ось так добре! Усміхаємося! Раз! Ще раз! Щиріші усмішки! Ще раз клац! Здається, непогано.

      Утрьох ми одразу пішли роздрукувати світлини. За десять хвилин я й Люба отримали по фотографії. Я дивився й не міг відірвати очей. На світлині моя кохана: очі широко розплющені, мила усмішка, ямочки на щічках, товста коса перекинута наперед і великі ромашки, які вона ніжно притискає до грудей.

      – Ніби непогано вийшла, – сказала Люба. – Коли піду до фотографа, ніколи не вийду добре, а ось так спонтанно ніби непогано.

      – Ти справжня красуня! – сказав я з неприхованим захопленням.

      – Хто ж фотографував! – вставив Антон.

      Зателінькав мій мобільник: телефонувала мама. У неї підскочив тиск і стало зле.

      – Мені потрібно йти додому, – сказав я. – Мама захворіла, треба викликати швидку. Любо, може, підеш зі мною? Познайомишся з мамою.

      – Знайшов час для знайомства. Людині зле, тож поспішай додому.

      – А ти? Я мушу тебе провести.

      – Я проведу! – визвався друг.

      – Добре, – погодився я. – Тільки дивись мені! – показав йому кулак.

      – Усе буде ок, друже! – усміхнувся Антон.

      Мама вже встигла викликати швидку, і я прибіг додому в той час, коли чоловік у білому халаті піднімався до нас сходами. Мамі зробили укол, дали таблетки – і стан її незабаром нормалізувався.

      – Іди у свою кімнату, – сказала мама, – мені вже набагато краще.

      – Це моя дівчина, – сказав я, показавши світлину. – Її звати Люба.

      – Яка гарна! Справжня красуня, – сказала мати. – Коли нас познайомиш?

      – Скоро, – пообіцяв.

      Фотографію Люби я вставив у рамку, повісив над своїм ліжком.

      «Коли в нас будуть діти, вони будуть схожі на свою маму, – думав я, засинаючи. – А наш син пишатиметься своїм батьком».

      Еліна

Як добре, що я встигла вивезти з міста дівчаток! Другого червня вили сирени, наводячи жах на містян, над містом кружляли наші літаки СУ-25, гелікоптери, ревли двигуни винищувачів. На землю Луганська прийшов Армагеддон. Розриви ракет здавалися до нестями гучними, люди панікували, бігли хто куди: у підвали багатоповерхівок, у свої квартири, забігали в магазини. Ніхто достеменно не знав, куди будуть спрямовані удари. За моїми припущеннями, то була підтримка наших прикордонників, які стояли на околиці міста. Та коли почулися розриви десь у центрі, я вже не знала, хто й по кому стріляє. Як усе стихло, містом миттєво розлетілися чутки про те, що український літак обстріляв мирне місто, а саме – приміщення будівлі облдержадміністрації. Повсюди говорили про застосування касетних бомб. Переглянувши в Інтернеті новини українських каналів, почула зовсім СКАЧАТЬ