Щоденник Іноземця. Владислав Вікторович Манжара

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніякого задоволення. Так не можна було сказати за оточуючих. Хоча багато хто був засмучений через те, що довелося покинути дім, але всі були з хорошим настроєм і з надією на краще. Надія була їхня рушійна сила.

      Так пройшов день. Ми йшли безлюдними лісами. Лише засипана снігом дорога нагадувала про людей, які колись тут жили.

      На ніч ми влаштували табір поставивши кілька возів в коло, решту всередину. Всі розбились на групи десь по 10 – 15 чоловік, та приготували собі вогнище для приготування їжі. Такими групами було легше щось робити. Кожна група відповідала за себе, але не відмовлялись від допомоги, і самі нікому не відмовляли.

      Зі мною були люди яким Я вже довіряв. Це Къназь, Вѣдана, та брати з сім’єю вѣсти. Коли всі освоїлись, Къназь пішов перевірити, чи в інших все в порядку. Ми ж сиділи навколо багаття та розмовляли…

      – 

      Семиборе, передай мені ложку, бо я свою впустив. Треба її помити.

      – 

      Брате, ти як завжи. Тримай. – Семибор протягнув чисту ложеку до Яровита. Брати посміхались при цьому. Схоже Яровит завжди був таким по-милому незграбним. Напроти братів сиділи діти, які з задоволенням уплітали суп який

      наварили жінки. Самі жінки в чай час чекали, поки звільниться миска. Посуду взяли замало, ще й сьогодні зранку мішок з кількома тарілками випав з возу. На декілька тарілок стало менше. Напевно хтось погано закріпив його

      .

      – 

      Дядьку Зеломисле, розкажіть якусь історію. – сказав хтось з дітей. Ще й досі ніяк не можу вивчити їх імена.

      – 

      Яку. Про що хочете почути?

      – 

      Щось цікаве. Розкажи про наших предків. Хто вони були?

      – 

      А ви не знаєте?

      – 

      Знаємо, та хочемо почути ще раз.

      – 

      Добре. Сідайте зручніше. Все? Ви готові?

      – 

      Так. – хором відповіли діти.

      – 

      Тоді слухайте. Давно це було. Я вже точно не знаю скільки років минуло, але число вже давно перевалило за кілька тисяч. Спочатку наші предки були простими тваринами, які керувались лише інстинктами. Та поступово вони почали розвиватись, опановувати ручну роботу, далі ремесла. Цей процес був не простим і не коротким. Він зайняв не одну тисячу років. Та все ж він того був вартий. Наших предків помітили. Помітили, що їхній розвиток сягнув небувалих висот. Одного прекрасного дня, на Землю, на якій вони тоді жили, спустились коралі. Це було щось неймовірне для тодішніх людей. Істоти які вийшли з цих кораблів розповіли, що вони не одні. На інших Землях є інші розумні живі істоти. Розповіли про технології та устрій всесвіту. Це були ті, кого ми називаємо богами. Вони були з іншого світу, з більшою кількістю вимірів. Ми звикли, що все можна опис

      ати за допомого допомогою висоти, ширини,

      довжини та часу. Їхні світи більш складні. Такі складні, що ми і уявити не в змозі. І вони навчились подорожувати СКАЧАТЬ