Спокута. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Нехай буде так, – неохоче згодилася Катря, щоб лише не хвилювати його.

      – От не віриш мені, – з розпачем сказав дід. – А згадай-но, що Богородиця сказала, так і збулося. Дітей мати народжувала кожні дев’ять років. Було таке?

      – Збіг.

      – Троє дітей народила, як і говорила Пресвята. Так чи ні?

      – Теж простий збіг.

      – А Даринка? Забула про неї?

      – То був нещасний випадок, – не здавалася Катруся.

      – Ні, то було пророцтво. Даринка залишила батьківську оселю, коли вийшла заміж. І смерть її була не випадковою. Подумай сама, як може вагітна жінка, спускаючись у льох по драбині, так зачепитися ногою, що зависнути на ній догори дриґом? Так і висіла бідолашна, доки й сама не загибла, і дитина в ній не померла.

      – Горе та й тільки, – зітхнула бабуся. – Треба ж було такому статися!

      – А жила б вона вдома… – почав дід.

      – Діду! – перебила його Катря. – Досить уже! Усі ми чули твої розповіді сто разів. Давай не будемо про сумне. Зізнайтеся краще, коли ви вперше поцілувалися?

      – Отакої! – бабуся вдарила себе долонями по колінах. – Та чи наша Катря зовсім дорослою стала?

      – Коліться по-хорошому, бо все одно випитаю, – знову з’явилися хитрі блискітки в очах онуки.

      – Коли в сараї мене ховала від німців, тоді я поцілував Варю вперше, – зізнався дід.

      – У щоку чи в губи?

      – Спочатку, звичайно, у щоку.

      – Мене теж у щоку поцілував один хлопець.

      – Це ж треба! І не інакше як хтось із наших сусідів, – сказав дід. – Або сусід зліва, Федько, або справа, Роман. Тепер ти колися, Катерино, зізнавайся, хто? Не інакше як Роман.

      – Не вгадав, діду, – сміється Катря, – Федько, а не Роман.

      – А я думав, що Ромко.

      – Теж мені, жениха знайшов! У нього в щоденнику самі трійки!

      – Не в оцінках, Катрю, справа, а в самій людині, у її душі, – зітхнув дід.

      – І поведінка в Ромка, діду, знаєш, яка?

      – Веселий він хлопець, трохи кручений, ну то й що? Добрий, лагідний, до людей привітний.

      – Погано ти, діду, його знаєш.

      – Можливо, Катрю, можливо. Але я напевно тепер знаю, що треба нам із твоїми батьками швидше нову хату добудувати. А то не встигнемо до твого весілля.

      – Діду! – невдоволено закрутила носом дівчинка та так мотнула головою, що коси підстрибнули на плечах. – Я не хочу заміж!

      – Прийде твій час, і нас забудеш спитати, – посміхнулася бабуся. – Заведеш хлопця на поріг і скажеш: «Це мій чоловік!».

      – Це буде… не скоро! – залилася сміхом Катруся, аж почервоніли її кругленькі щічки.

2

      – Катрю, пішли сьогодні по гриби до лісу, – запропонував Ромко, коли вони з Федьком поверталися зі школи.

      Вони майже завжди бували разом. Спочатку ходили в дитсадок в одну групу, потім пішли до школи, і Катерина з Романом потрапили СКАЧАТЬ