Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ страница 35

СКАЧАТЬ грав один із найкращих квотербеків НФЛ Пейтон Меннінґ, команда щойно закінчила сезон із жахливими результатами. Власник був у відчаї. Він уже втомився програвати. Данджі перебрався до Індіанаполісу й став головним тренером.

      Він одразу ж узявся втілювати ту саму базову стратегію: міняти шаблон поведінки гравців і вчити їх змінювати звички, використовуючи старі вказівки. Перший сезон «Колтс» закінчили з рахунком 10:6 і вийшли в Плей-офф. Наступного сезону – 12:4, не вистачило однієї перемоги до Суперкубка. Данджі ставав щораз популярнішим. Про нього писали в газетах й знімали телевізійні програми. Уболівальники зліталися з усіх куточків країни, щоб просто побувати в церкві, куди ходив Данджі. Його синів завжди можна було зустріти в роздягальні «Колтс» і за боковою лінією. 2005 року старший син Данджі – Джеймі – закінчив школу й вступив до коледжу у Флориді.

      Але навіть тріумфальні досягнення Данджі не змогли врятувати його від колишніх проблем. Команда цілий сезон грала дисципліновано й переможно, проте під час фінальних ігор вибивалася із сил.

      – Ключ до успіху в професійному футболі – віра, – розповідає Данджі. – Команда хотіла вірити, але в напруженій ситуації хлопці поверталися до звичної зони комфорту й старих звичок.

      Регулярний сезон 2005 року «Колтс» закінчили з чотирнадцятьма перемогами й двома поразками – найкращий результат в історії команди.

      А тоді сталася трагедія.

      За три дні до Різдва в помешканні Тоні Данджі посеред ночі задзвонив телефон. Дружина підняла трубку й передала її Тоні, подумавши, що то хтось із гравців. Дзвонила медсестра. Повідомила, що ввечері до шпиталю привезли його сина Джеймі зі слідами від петлі на шиї. Він повісився в квартирі, зробивши зашморг із паска. Коли додому прийшла його дівчина, вона одразу викликала «швидку» – та миттю доправила хлопця до шпиталю, але врятувати його не вдалося[97]. Джеймі помер.

      На Різдво до родини Данджі прилетів його духівник.

      – Життя більше ніколи не буде таким, як раніше, – сказав він, – але з часом ваш біль стишиться.

      Через кілька днів після похорону Данджі повернувся на поле. Він мусив якось відволіктись від думок, та й дружина з командою радили йому повернутися до праці. «Вони огорнули мене любов’ю і підтримкою, – написав згодом Данджі. – Ми завжди були як одна команда, покладалися одне на одного в скрутні часи. Я ще ніколи не потребував їх так сильно, як тоді».

      «Колтс» програли першу гру фіналу й завершили сезон. Але, за словами одного з гравців команди, після трагедії «щось змінилось»:

      – Ми бачили, як тренер переживає горе, і всі хотіли якось йому допомогти.

      Припускати, що смерть юнака може вплинути на результат футбольної гри, було б надто просто, ба навіть легковажно. Данджі не раз казав, що на першому місці в нього сім’я. Але, за словами гравців із його команди, після смерті Джеймі, коли вони почали готуватися СКАЧАТЬ



<p>97</p>

врятувати його не вдалося… – Jarrett Bell, «Tragedy Forces Dungy “to Live in the Present”», USA Today, September 1, 2006; Ohm Youngmisuk, «The Fight to Live On», New York Daily News, September 10, 2006; Phil Richards, «Dungy: Son’s Death Was a “ “Test”», The Indianapolis Star, January 25, 2007; David Goldberg, «Tragedy Lessened by Game», Tulsa World, January 30, 2007; «Dungy Makes History After Rough Journey», Akron Beacon Journal, February 5, 2007; «From Pain, a Revelation», The New York Times, July 2007; «Son of Colts’ Coach Tony Dungy Apparently Committed Suicide», Associated Press, December 22, 2005; Larry Stone, «Colts Take Field with Heavy Hearts», The Seattle Times, December 25, 2005; Clifton Brown, «Dungy’s Son Is Found Dead; Suicide Suspected», The New York Times, December 23, 2005; Peter King, «A Father’s Wish», Sports Illustrated, February 2007.