Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ згуртовано, дисципліновано. Але у важливий, напружений момент все летіло шкереберть[93].

      У 1999-му, виборовши наприкінці сезону шість перемог поспіль, на чемпіонаті конференції команда зазнала поразки від «Сент-Луїс Ремс». Року 2000-го їм треба було виграти ще одну-єдину гру, щоб дістатися до Суперкубка, але знову програш – цього разу від «Філадельфії Іґлз» із рахунком 21:3. Та сама ситуація повторилася наступного року: «Баккенірс» програли «Іґлз» з рахунком 31:9, змарнувавши свій шанс пройти далі.

      – Ми тренувались, усе йшло добре, та як тільки справа доходила до важливого матчу, усе – таке враження, що ніхто нічого не пам’ятав, – скаржився Данджі. – Після матчу хлопці виправдовувались, мовляв, то була важлива гра, і я повернувся до того, що знав раніше, або відчув, що мушу брати все у свої руки. Насправді вони хотіли сказати, що загалом довіряють нашій системі, але, коли на карту поставлене все, їхня віра слабшає[94].

      Наприкінці сезону 2001 року, після того, як «Баккенірс» другий рік поспіль втратили шанс поборотися за Суперкубок, генеральний директор команди запросив Данджі до себе в гості. Той припаркував автомобіль біля велетенського дуба, зайшов у дім і через тридцять секунд дізнався, що його звільнено.

      Наступного року «Баккенірс» виграли Суперкубок – з тим самим складом команди, тактичними схемами та звичками, що виробив Данджі. По телебаченню він бачив, як тренер, що прийшов йому на зміну, піднімає Кубок Ломбарді. Але на ту пору Данджі вже був далеко звідти.

IV

      У церкві сидить людей із шістдесят – активні матусі та юристи, які вийшли на обід, підстаркуваті дядьки з вицвілими татуюваннями й хіпстери у вузьких джинсах. Усі вони слухають чоловіка із черевцем і краваткою, підібраною до кольору його ясно-блакитних очей. Він скидається на успішного політика, упевненого, що його перевиберуть на наступний термін.

      – Мене звати Джон, – каже він. – Я – алкоголік.

      – Привіт, Джоне, – разом відповідають присутні.

      – Уперше я вирішив звернутися по допомогу, коли мій син зламав руку, – провадить Джон, стоячи на подіумі. – Я крутив роман зі своєю співробітницею. Того дня вона заявила, що між нами все скінчено. Із того всього я пішов до бару, випив дві чарки горілки й повернувся на роботу. В обід ми з другом пішли ще в одну кнайпу, випили по парі пляшок пива, а тоді, десь годині о другій, я і ще один мій товариш вийшли звідти і знайшли забігайлівку, де в ту годину була акція – дві пляшки за ціною однієї. У той день була моя черга забирати дітей зі школи – дружина ще не знала про мій роман – тож я поїхав за ними. І по дорозі додому, на вулиці, якою я проїжджав мільйон разів, я врізався в знак «Стоп» у кінці кварталу. Виїхав на тротуар і – бац! – просто в знак. Сем, мій син, не був пристебнутий – він вдарився об лобове скло і зламав руку. Панель була забризкана кров’ю в тому місці, де він вдарився носом, лобове скло тріснуло. На мене такий страх напав! У ту СКАЧАТЬ