Рибалки. Чiґозі Обіома
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Рибалки - Чiґозі Обіома страница 17

Название: Рибалки

Автор: Чiґозі Обіома

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная образовательная литература

Серия:

isbn: 978-617-12-3873-2, 978-617-12-4091-9, 978-617-12-4093-3, 978-617-12-4092-6

isbn:

СКАЧАТЬ ми з Обембе вхопилися за можливість витягнути їх до вітальні за допомоги телепередачі, що особливо подобалася Ікенні. Вони обидва не дивилися телевізор відтоді, як сусідка заскочила нас біля Омі-Али, й Обембе постійно страждав і сумував за тими днями, коли ми з буйними веселощами разом дивилися свої улюблені програми: «Аґбала Ове», йорубську мильну оперу, та австралійську драму «Кенгуру Скіппі». Обембе весь час хотів покликати їх, коли йшла одна з цих програм, але страх того, що він може їх цим роздратувати, зупиняв його. Однак того дня, через те що він дійшов до відчаю, а ще тому, що Скіппі був улюбленцем Ікенни, Обембе спершу нахилився вперед, щоб зазирнути до їхньої кімнати крізь щілину й побачити братів. А тоді, наклавши на себе хрест і нечутно поворухнувши губами під слова «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа», він почав крокувати кімнатою й наспівувати пісню з цього серіалу:

      Скіппі, Скіппі, Скіппі, степовий кенгуру,

      Скіппі, Скіппі, Скіппі, завжди вірний друг.

      Під час тих похмурих днів нашого з братами розмежування Обембе багато разів казав мені, що хоче покласти край цій розлуці, але я завжди попереджав його, що він може накликати на себе їхній гнів, і щоразу мені вдавалося переконати його нічого не робити. Тож коли він завів ту пісеньку, я почав боятися за нього.

      – Не треба, Обе, вони тебе битимуть, – сказав я, роблячи йому знаки припинити.

      Дія моїх благань тривала не довше за раптовий щипок, що привертає лиш дрібку уваги. Він замовк і кинув на мене довгий погляд, ніби не був певен, що правильно мене почув. А тоді похитав головою і продовжив: «Скіппі, Скіппі, Скіппі, степовий кенгуру…»

      Коли ручка дверей до кімнати моїх братів сіпнулася, він урвав свій спів. Ікенна з’явився у вітальні, пройшов повз мене до крісла й сів у нього. Обембе завмер, мов статуя, так і лишився стояти під обрамленим фото Ннене, батькової матері, яка тримала на руках новонародженого Ікенну в 1981 році. Він довго не рухався з місця, ніби його прикріпили до стіни. За Ікенною з кімнати вийшов Боджа й теж сів.

      Кенгуру Скіппі щойно бився з гримучою змією, демонструючи дивовижні стрибки щоразу, коли змій кидався, аби вжалити його своїм отруйним язиком, і тепер кенгуру лизав свої лапи.

      – Ох, ненавиджу коли той тупий Скіппі так набридливо вилизується! – скипів Ікенна.

      – Він щойно бився зі змією, – сказав Обембе. – Треба було бачити, як він…

      – Тебе хтось питав? – гаркнув Ікенна, підриваючись на ноги. – Скажи, тебе хтось питав?

      Він зі злості копнув переставного пластикового стільця Нкем так, що той полетів у великий стелаж, в якому містилися телевізор, відеоплеєр і телефон. Скляна рамка з фотографією батька, тоді молодого клерка Центрального банку Нігерії, полетіла за шафу й розбилася на шматочки.

      – Тебе хтось питав? – втретє повторив Ікенна, не звертаючи уваги на долю дорогоцінного батькового портрета. Він натиснув червону кнопку на телевізорі, і екран потух.

      – Oya, ану женіть усі до своїх кімнат! – закричав він.

      Ми з Обембе захекано забігли до своєї і вже звідти почули, СКАЧАТЬ