Рибалки. Чiґозі Обіома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розвернувся й опустив шорти. Обембе миттю заплющив очі, а я побачив червоні смуги на пухких половинках сідниць. Вони були наче смуги на спині Ісуса з Назарета – одні довгі, інші короткі, деякі перетиналися, утворюючи червоний X, а деякі йшли окремо від решти, як лінії на долоні якоїсь людини з нещасливою долею.

      – От до чого ви з тією ідіоткою мене призвели. Тому ви всі мусите придумати, як нам її покарати, – Ікенна клацнув пальцями. – Треба зробити це сьогодні. Тоді вона знатиме, що до нас краще не лізти, бо так не минеться.

      Поки він говорив, за вікном мекекнула коза. Ммбрее-ее-геге-е-е-е!

      Це розсердило Боджу.

      – Знову ця коза, ця скажена коза! – закричав він, зводячись на ноги.

      – Сядь назад, – гаркнув Ікенна. – Дай їй спокій, а мені – ідеї щодо тієї жінки, поки мама не повернулася з церкви.

      – Гаразд, – сказав Боджа й сів. – Ти ж знаєш, що Ія Іябо тримає багато курей? – Боджа сидів, повернувшись обличчям до вікна, звідки й досі чулося козине мекання. Хоч було видно, що його думки залишалися з тією козою, він сказав: – Так, вона тримає їх цілу купу.

      – Здебільшого півнів, – докинув я, прагнучи пояснити йому, що коли вони співають – то півні, а не кури.

      Боджа вискалився на мене, зітхнув і сказав:

      – Так, але тобі конче треба уточнювати стать тих курей? Я тобі скільки разів казав не приплітати своє дурне захоплення тваринами у важливі…

      Ікенна закрив йому рота.

      – Ох, Боджо, коли ти вже навчишся розпізнавати важливе і поділишся з нами своїми ідеями? Ти витрачаєш час, лютуючи через козу й насідаючи на Бена через такий дріб’язок, як різниця між куркою й півнем.

      – Гаразд, я пропоную схопити одну з них, убити й засмажити.

      – Оце фатально! – вигукнув Ікенна, скорчивши роздратовану гримасу, ніби його от-от має знудити. – Але я не думаю, що з’їсти курча тої жінки буде доречно. І як ми його засмажимо? Якщо ми тут щось розпалимо, мама знатиме, вона нюхом почує. Тоді вона запідозрить, що ми його вкрали, а крадіжкою ми заробимо собі ще сильніших ударів батогом. Нікому з нас це не потрібно.

      Ікенна ніколи не відмахувався від думки Боджі, належним чином її не обміркувавши. Між ними існувала взаємна повага. Я майже не бачив, щоб вони сварилися, тоді як на мої запитання відповідали «ні», «не так» або «неправильно». Боджа визнав його правоту, кілька разів кивнувши головою. Далі Обембе запропонував, щоб ми закидали двір тієї жінки камінням, сподіваючись, що котрийсь камінь влучить в одного з її синів, а тоді накивали п’ятами, перш ніж хтось вийде з двору.

      – Неправильно думаєш, – сказав Боджа. – А що як котрийсь із її синів, отих великих голодних хлопців, що носять подраний одяг і мають біцепси, як у того Арнольда Шварценеґґера, впіймають нас і наб’ють? – Він показав рукою, як випинаються їхні дужі біцепси.

      – Вони всиплють нам ще сильніше за батька, – докинув Ікенна.

      – Так, – сказав Боджа. – Навіть уявити важко.

СКАЧАТЬ