Название: Рибалки
Автор: Чiґозі Обіома
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-3873-2, 978-617-12-4091-9, 978-617-12-4093-3, 978-617-12-4092-6
isbn:
Почувши цей вигук, Ікенна ступив уперед, щоб видертися на огорожу й подивитися, чи впіймали вони півня, але зупинився просто перед нею. Він луною повторював слова Боджі: «Не відпускай, не відпускай». Коли він поставив ногу в дірку в огорожі, його сідниці визирнули з-над пояса штанів. Стара обмазка посипалася з паркана на землю, як пил. Закріпившись однією ногою, він підтягнувся вгору, тримаючись за верх огорожі. З-під його руки вигулькнув і відбіг подалі сцинк із гладеньким і блискучим барвистим тілом. Наполовину звісившись до двору, а наполовину залишившись на вулиці, Ікенна взяв у Боджі півня, повторюючи: «От молодець, от молодець!»
Ми повернулися до власного двору й пішли прямо до городу на задньому подвір’ї, що був завбільшки з чверть футбольного поля. Він був загороджений з усіх трьох боків бетонними блоками, два ряди яких позначали нашу межу із сусідами: з одного боку – з родиною Іґбафе, а з іншого – із сімейством Аґбаті. Третій бік, прямо проти нашого бунгало, позначав межу зі звалищем, на якому жила колонія свиней. З боку звалища, нависаючи над огорожею, росла папая, а мандаринове дерево – зазвичай густо вкрите листям під час дощового сезону – в усі часи стояло між огорожею і колодязем у дворі. Це дерево росло за якихось п’ятдесят метрів углиб двору від колодязя – глибокої ями в землі з бетонним коміром по краю. До бетону було приладнано металеву ляду, яку батько запирав на замок на час сухих сезонів, коли в Акуре пересихали колодязі й люди прокрадалися до нашого двору, щоб набрати води. З іншого боку двору до тієї частини огорожі, що розмежовувала нас із родиною Іґбафе, тулився невеликий город, у якому мати саджала помідори, кукурудзу й окру.
Боджа опустив скам’янілого півня на вибране місце й узяв ножа, якого Обембе приніс із нашої кухні. До нього приєднався Ікенна, і разом вони утримували півня на місці, геть байдужі до його гучного кукурікання. За мить усі ми дивилися, як ніж в руці Боджі рухається згори вниз із незвичною легкістю і пронизує півневу зморщену шию так, ніби Боджа не вперше користувався отак ножем, і наче йому на роду було написано використати його знову. Півень сіпнувся й забився, і ми усі разом міцно тримали його руками. Я поглянув через огорожу на верхній поверх двоповерхового будинку, з якого було видно увесь наш двір, і побачив діда Іґбафе, невисокого чоловіка, який перестав балакати після одного нещасного випадку за кілька років до того. Він сидів на чималій веранді перед дверима, що вели в будинок. Зазвичай він сидів там цілими днями і дуже часто ставав персонажем наших жартів.
Боджа відтяв півневі голову, залишивши замість неї биткий СКАЧАТЬ