Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ б вам не завітати до Мендерлея наприкінці наступного тижня?» Люди, завжди купа людей. «О, вона просто чарівна, ви маєте з нею познайомитися…» Так казатимуть про мене, пошепки, поза натовпом, і я відвертатимусь, удаючи, що не почула.

      Я ходитиму до сторожки з кошиком на руці, носитиму хворій старій леді виноград і персики. Вона простягатиме до мене руки: «Нехай вас благословить Бог, мадам, за вашу доброту». І я відказуватиму: «Просто присилайте когось до маєтку по все, що вам потрібно». Місіс де Вінтер. Я стану місіс де Вінтер. Я вже бачила відполірований стіл у вітальні й високі свічки. Максим сидить на чолі столу. Бенкет на двадцять чотири особи. Я з квіткою у волоссі. Всі дивляться на мене, піднімаючи келихи. «Вип’ємо ж за здоров’я нареченої!» А тоді Максим скаже: «Я ще ніколи не бачив тебе такою гарною». Великі прохолодні кімнати, повні квітів. Моя спальня з каміном узимку, хтось стукає у двері. Усміхаючись, заходить жінка; це – сестра Максима. Вона каже: «Це просто неймовірно, ти зробила його таким щасливим; усі такі раді, ти маєш надзвичайний успіх». Місіс де Вінтер. Я стану місіс де Вінтер.

      – Решта танжерина кисла, я б її не їв, – мовив він. Я поглянула на нього, не одразу зрозумівши його слова, і лише тоді подивилася на фрукт, що лежав у мене на тарілці. Четвертинка була твердою й блідою. Він мав рацію. Танжерин був дуже кислий. У роті відчувався гострий гіркий присмак, а я лише щойно це помітила.

      – Мені повідомити новини місіс Ван Гоппер чи ти зробиш це сама?

      Доки він складав серветку й відсував тарілку, я подумала, як йому вдається говорити про це так недбало, неначе це щось геть незначне, невеличка зміна планів. У той час як для мене це видавалося вибухом бомби, яка розірветься на тисячі скалок.

      – Ви їй скажіть, – попросила я, – вона дуже розлютиться.

      Ми підвелися з-за столу, я буда збуджена, шарілася й тремтіла в передчутті. Мені було цікаво, чи не візьме він мене за руку й не скаже офіціанту: «Маєте нас привітати. Ми з мадемуазель збираємось одружитися». І тоді це почула б решта офіціантів, вони б нам уклонилися, усміхнулися й провели б до фойє, за нами пройшла б хвиля збудження, трепет очікування. Проте він нічого не сказав. Пішов з тераси мовчки, і я рушила услід за ним до ліфта. Ми оминули контору, й ніхто на нас навіть не поглянув. Портьє був зайнятий стосом паперів, він говорив щось через плече своєму підлеглому. Він і не знає, подумалось мені, що я стану місіс де Вінтер. Що я житиму в Мендерлеї. Що Мендерлей належатиме мені. Ми піднялися в ліфті на другий поверх і рушили коридором. Доки ми йшли, він узяв мене за руку й погойдував нею на ходу.

      – Тобі не здається, що сорокадворічний чоловік для тебе надто старий?

      – О, ні, – швидко і, мабуть, надто рвучко відповіла я. – Я не люблю молодих.

      – Ти просто жодного не знала, – мовив він. Ми підійшли до дверей номера. – Думаю, мені краще впоратися з цим самому. Скажи ще – ти ж не заперечуєш, якщо ми одружимося швидко? Тобі ж не потрібне придане й усі СКАЧАТЬ