Протистояння. Том 1. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що цей випадок зробить з армією, адже у вашингтонській пресі панувала атмосфера полювання на відьом, і йшлося не про одну з ланок, а про армію загалом. Один із них – чоловік, який наразі міг напряму дзвонити жалюгідному хробакові, який із 20 січня 1989 року видавав себе за президента країни, – обережно поклав карти на повстяне покриття стільниці та сказав: «Джентльмени, стався прикрий інцидент. А коли трапляється прикрий інцидент, у якому фігурує будь-яка гілка Збройних сил Сполучених Штатів, ми шукаємо не коріння, а гілки, які краще обстригти. Армія – наші мати й батько. Коли приходиш додому й бачиш, що матір зґвалтовано, а батька побито й пограбовано, перш ніж дзвонити в поліцію або починати розслідування, ти прикриваєш їхню наготу. Бо ти їх любиш».

      Ні до, ні після того Старкі не чув такої гарної промови.

      Тож він відімкнув нижню шухляду стола й намацав там тоненьку блакитну папку, перев’язану червоною плівкою. «ЯКЩО ПЛІВКУ РОЗІРВАНО, ПОВІДОМТЕ ВСІ ОХОРОННІ ПІДРОЗДІЛИ» – було зазначено на обкладинці. Старкі розірвав плівку.

      – Перша базо, ви там? – торохкотів голос. – Ми вас не чуємо. Повторюю, не чуємо.

      – Я тут, «Леве», – сказав Старкі.

      Він відкрив книгу на останній сторінці й провів пальцем колонкою, відміченою як «НАДЗВИЧАЙНІ КОНСПІРАТИВНІ КОНТРЗАХОДИ».

      – «Леве», чуєте мене?

      – Ясно й чітко, Перша базо.

      – Троя, – підкреслено сказав Старкі. – Повторюю, «Леве»: Троя. Будь ласка, підтвердьте. Вам слово.

      Тиша. Далеке мимрення білого шуму. Старкі мимохіть пригадав саморобні рації з дитинства, які виготовляли з двох бляшанок «Дель Монте» й двадцяти ярдів вощеної нитки.

      – Повторюю…

      – О Боже! – захлинувся молодий голос у Сайп-Спрінгс.

      – Підтверджуй, синку, – сказав Старкі.

      – Т-троя, – промовив голос. А потім іще раз, упевненіше: – Троя.

      – Дуже добре, – спокійно сказав Старкі. – Благослови тебе Бог, синку. Кінець зв’язку.

      – І вас, сер. Кінець зв’язку.

      Клацнуло. Загудів білий шум. Знову клацнуло. Тиша. А тоді почувся голос Лена Крейтона:

      – Біллі?

      – Так, Лене.

      – Я все записав.

      – Чудово, Лене, – втомлено промовив Старкі. – Складай звіт так, як вважаєш за потрібне. Як вважаєш за потрібне.

      – Біллі, ти не розумієш, – сказав Лен. – Ти вчинив правильно. Гадаєш, я цього не розумію?

      Старкі дозволив повікам зімкнутися. На мить усі солодкі «колеса» полишили його.

      – Благослови й тебе Бог, Лене, – сказав він тремким, близьким до зриву голосом.

      Старкі вимкнув зв’язок і повернувся до монітора № 2. Чоловік склав руки за спиною, як «Блек Джек» Першинг – так, ніби оглядав свої війська. Він спостерігав за Френком Д. Брюсом та місцем його останнього спочинку. Трохи згодом Старкі заспокоївся.

* * *

      Коли СКАЧАТЬ