Українські жінки у горнилі модернізації. Оксана Кісь

Чтение книги онлайн.

      Основні державні закони 1867 р. (австрійська конституція) проголошували, що жінки (разом із чужинцями й неповнолітніми) не могли вступати до політичних товариств і обіймати урядові посади, окрім шкіл, пошти і телеграфу. Заборона участі жінок у політичних організаціях у Галичині протрималася до 1912 року. Чимало громадських організацій, що діяли тут у другій половині ХІХ ст., також не передбачали членства жінок. Так, до прикладу, було з українськими ремісничими об’єднаннями («Зоря», «Міщанське братство»), товариствами взаємодопомоги («Побратим»), які чітко регламентували винятково чоловічий склад організації, допускаючи жінок щонайбільше як гостей. Закритими для жінок були львівське товариство «Академічний кружок», головно через відсутність юридичного права на вищу освіту (це право у Галичині жінки здобули лише в 1894 р.), що було передумовою членства у цій організації. Просвітнє і розважальне товариство «Руське касино» також не передбачало жінок у своїх лавах, а їх присутність на заходах товариства допускали тільки під особисту відповідальність дійсних членів.

      У більшості культурно-просвітніх організацій жінки таки могли брати участь. Їх членство передбачали: «Просвіта», «Руська бесіда», «Галицько-руська матиця», «Руський народний дім», «Товариство для розвою руської штуки», «Наукове товариство Шевченка», «Руське педагогічне товариство», гімнастичні товариства «Січ» і «Сокіл». Українські часописи заохочували своїх читачок вступати до цих організацій і брати в них «живу участь», принагідно додаючи, що окремі жіночі об’єднання можуть мати «лише вельми слабий успіх», тому «нехай отже не вирішають амбіції особисті а добро загалу руського!». Чи не найдоступнішими для жінок були доброчинні організації, що, головно, займалися опікою над дітьми, дівчатами, які шукали працю в місті, самотніми матерями і вдовами (Товариство опіки над слугами та робітницями, Товариство вакаційних осель, «Руська захоронка» тощо). Членство жінок у цих організаціях традиційно було найбільш чисельним, а філантропічний характер діяльності вважався найвідповіднішим для жінок заняттям.

      Узвичаєні жіночі суспільні ролі і визначені для них права в рамках офіційного законодавства ґрунтувалися на тогочасних панівних уявленнях про несамостійність і психологічну «інакшість» жінок, а також на тезі про «природний поділ» гендерних ролей і сфер самореалізації, де за чоловіками визначалася царина публічна, активність і влада, а за жінками – царина родинна, пасивність і підлеглість.

      У пошуках національно свідомої українки

      Таке становище, утім, з останньої третини ХІХ ст. зазнавало дедалі більшої критики. Пасивність жінок, як культивована в них риса, дедалі очевидніше суперечила соціально-економічним та світоглядно-культурним змінам нового часу, що вимагали від жінок ініціативи і наполегливості, рівних суспільним характеристикам чоловіків. Таким змінам сприяли не лише ідеї емансипації, що поширювалися в Галичині СКАЧАТЬ