На межі самотності. Бенедикт Вельс

Чтение книги онлайн.

      – Тобі завжди хотілося бути в центрі уваги, – промовила тітка. – Такий був розбіяка. Якщо було не по-твоєму, враз зчиняв сварку. І страху не мав ні перед чим.

      Мені здавалося, ніби вона говорить про когось іншого.

      – Справді? – спитав я.

      – Ти був особливою дитиною. Марті завжди був розумником, Ліз модницею, але ти, ти був якимось особливим, чуйнішим, ніж інші діти. – Тітка всміхнулась. – Хоч і лопотів невпинно.

      Нарешті ми дійшли до фото, на якому мати замріяно спостерігала, як я пишу щось у своєму червоному блокноті. Тітка перестала гортати альбом і прикипіла поглядом до світлини.

      – Вона так тебе любила. Ти був її золотцем.

      Я дивився на знімок матері. У дитинстві вона називала мене равликом, тому що на природі я часто завмирав, намагаючись увібрати в себе всі враження від довкілля, мов равлик, що висунув ріжки. Коли я не знав, як вчинити, то завжди йшов за порадою до неї. Вона була моїм компасом. Я вдивлявся в її погляд, рідне обличчя, руку, що лежала на моєму плечі, і здивовано помітив, що на очі навертаються сльози.

      – Це просто… – почав я. Тітка не дала мені договорити та обійняла, прихиливши мою голову до свого плеча. Відчувши її теплі обійми, я більше не міг стримуватися й заплакав так, як не плакав уже багато років.