На межі самотності. Бенедикт Вельс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цей джин, та я тобі дуже вдячний».

      Я пригадав, як Альва взяла мене за руку, коли ми сиділи в її «фіаті».

      – Пам’ятаєш, як ти підсіла до мене у п’ятому класі?

      – Чому ти про це згадав?

      – Та просто… Чому ти це зробила?

      – Ти був новеньким і дивно вдягався, червоні й сині шкарпетки, та і все інше, воно просто не пасувало одне до одного. А ще ти виглядав таким сумним і покинутим, і всі з тебе кепкували.

      – Справді? Я взагалі цього не помічав.

      – Вони ще постійно сміялися, бо ти плутав слова. «Молозирка», це я й досі пам’ятаю. Або «говсім злухий» замість «зовсім глухий». – Розповідаючи, Альва взяла в руки жилет-обтяжувач, у якому я завжди бігав спринт, і почала його уважно роздивлятися. – Тому я підсіла до тебе, щоб ти не почувався таким самотнім. Але потім всі почали мене дражнити і казати, що я в тебе вклепалася, тому я відсіла.

      – Слабачка.

      – Так і є.

      Ми довго дивилися одне на одного.

      – Альво, ти п’яна, – сказав я.

      – Ні, Жулю, це ти п’яний. Відколи це ти почав пити джин?

      – Завжди пив, скільки себе пам’ятаю. По пляшці кожен день перед уроками. – Я підійшов до Альви і забрав жилета з її рук. – Ти багато чого про мене не знаєш.

      – Справді? Наприклад? – спитала вона, пильно дивлячись мені у вічі.

      У кімнаті запанувала тиша. Чим довше я мовчав, тим серйознішим почало здаватись її питання. Я спробував засміятися, але сміх вийшов куцим і штучним.

      Оскільки Альва не спішила рятувати розмову, я, керуючись якимсь внутрішнім чуттям, поставив платівку. «Via Con Me» Паоло Конте, пісню, яку мати порадила мені незадовго до смерті.

      Я спостерігав за Альвою. Мокре волосся все ще звисало їй на обличчя, а сукня облипала тіло. Альва постійно поправляла її, прикриваючи голі ноги. В цю мить я почав рухатися під музику. Коліна по-зрадницьки тремтіли.

      – Ти й справді добре танцюєш, – промовила Альва. В її голосі чулося здивування.

      Нічого не відповідаючи, я жестом запросив її на танець. Вона відмахнулася. Я простягнув руку.

      – Давай… – промовив я. – На одну пісню… Давай!

      Я почав вдавати темпераментного італійця і театрально ворушити губами, повторюючи текст пісні.

      It’s wonderful, it’s wonderful, it’s wonderful

      good luck my baby.

      It’s wonderful, it’s wonderful, it’s wonderful

      I dream of you…[13]

      Альва коротко засміялася. Але потім її обличчя стало похмурим, неначе подумки вона була десь-інде. Її тіло раптом немовби втратило поставу, і вона похитала головою. Від розчарування мені забило дух. Стуливши губи, я й далі танцював сам, відчайдушний дурило. Та врешті я вимкнув музику, а невдовзі по тому Альва зібрала свої речі й пішла.

* * *

      Канікули, що припадали на Трійцю, в тисяча дев’ятсот дев’яносто другому минали без пригод, поки одного дня я не побачив, як тітка стоїть посеред кухні з відсутнім поглядом і дивним блиском в очах. Я злякано СКАЧАТЬ