Название: Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії»
Автор: Ерік Ларсон
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Публицистика: прочее
isbn: 978-617-12-2250-2, 978-0-307-40887-7, 978-617-12-3109-2, 978-617-12-3110-8
isbn:
Крім того, писав Фішер, логіка військового часу свідчить про те, що коли таку стратегію почнуть застосовувати, то це набуде максимальних масштабів: «Суть війни полягає[76] в жорстокості, і будь-яка поміркованість на війні – це дурість».
Черчилль відкидав думку Фішера. Атака на неозброєні комерційні судна з субмарин без попередження, писав він, «суперечить споконвічним законам[77] та морським традиціям».
Хоча він і визнавав, що ця сама тактика, застосована проти військових цілей, є «чесною війною», на ранніх етапах війни ані він, ані його німецькі супротивники не очікували, що субмарини відіграватимуть важливу роль у битвах на великих глибинах. Стратегічна думка обох сторін зосереджувалася на головному флоті: у Британії це був Великий флот, у Німеччини – Флот відкритого моря. Обидві країни готувалися до битв за принципом «усе або нічого» – як Трафальґарська битва – за участі великих військових кораблів. Жодна сторона не хотіла першою виходити на відкрите протистояння з іншою. Вогнева міць Британії була більшою: двадцять сім військових кораблів класу дредноут проти шістнадцяти німецьких, але Черчилль розумів, що випадковості можуть звести перевагу нанівець, «якщо раптом спливе якась жахлива новина[78] чи хтось помилиться». Для більшої безпеки Адміралтейство прийняло рішення розташувати флот у Скапа-Флоу – це своєрідна природна фортеця, утворена Оркнейськими островами, що на півночі Шотландії. Черчилль чекав першого кроку від Німеччини – вони мали вдарити скоро та на повну силу, адже німецький флот на початку війни був сильнішим, ніж будь-коли.
Німецькі стратеги, з іншого боку[79], добре усвідомлювали перевагу Британії та розробили план, згідно з яким німецькі кораблі мали обмежено атакувати британський флот, щоб поступово підірвати його міць. Такий прийом німецький адмірал Райнгард Шеер назвав «партизанською війною», запозичивши термін «guerrilla» з іспанської – так іще на початку XIX століття стали називати маломасштабні бойові дії. Таким чином, як тільки вони «підріжуть» флот ворога, писав Шеер, у німців з’явиться «сприятлива» нагода дати британцям кульмінаційний бій.
«Ми все чекали[80], – писав Черчилль, – але нічого не відбувалося. Ніяких важливих подій. Жодної битви».
На початку війни в стратегіях обох країн підводні човни майже не брали участі. «Тоді, на самому початку[81], – писав Геревард Гук, молодий британський моряк, – мабуть, ніхто не бачив, що субмарини можуть завдавати якихось пошкоджень». Але скоро він СКАЧАТЬ
76
Меморандум, січень 1914 р., документи Джелліко.
77
78
Там само, 144, 145.
79
80
Ця патова ситуація не задовольняла жодну зі сторін. Обидва флоти сподівалися якось проявити себе у війні, і відсутність чітких масштабних дій виснажувала. Німецьким морякам доводилося терпіти знущання солдатів, які жартували: «Не турбуйся, фатерлянде, твій флот спокійно спить у безпеці в порту». Що ж до Британії, то за Адміралтейством стояла довга історія морських перемог, і її треба було гідно продовжувати. Як сказав один із верховних офіцерів, «Нельсон би перевернувся в могилі». Джелліко дуже хвилювало те, як захисну стратегію сприйматимуть його морські колеги, колишні і теперішні. У листі до Адміралтейства від 30 жовтня 1914 р. він писав, що боїться того, що вони можуть назвати таку стратегію «огидною»: «Я гадаю, що така тактика, якщо її не зрозуміють, може спровокувати ненависть до мене». Проте він усе одно планував дотримуватися цієї стратегії «незалежно від критики та думки непоінформованих».
81
Документи Гука.