Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії». Ерік Ларсон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії» - Ерік Ларсон страница 14

Название: Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії»

Автор: Ерік Ларсон

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Публицистика: прочее

Серия:

isbn: 978-617-12-2250-2, 978-0-307-40887-7, 978-617-12-3109-2, 978-617-12-3110-8

isbn:

СКАЧАТЬ маскування, але й не оголошуючи того факту, що президент Сполучених Штатів прогулюється вулицями Мангеттену. Чоловіки пройшли вздовж 53-ї вулиці та повернули на Сьому авеню в напрямку Бродвею. Їм якось вдавалося не привертати до себе уваги перехожих, але, коли вони зупинилися послухати якусь вуличну промову, Вільсона впізнали, і почав збиратися натовп. Вільсон разом із полковником Хаузом пішли далі, а за ними потяглося ціле море ньюйорківців. Вони зайшли в готель «Волдорф Асторія» і в ліфті наказали враженому ліфтерові зупинити на верхньому поверсі. Там вони вийшли, перейшли в іншу частину готелю та на іншому ліфті спустились у вестибюль. З готелю вони вийшли через бічні двері.

      Пройшовши трохи вздовж П’ятої авеню, вони сіли на автобус та доїхали до житлового кварталу, де був будинок Хауза. Хоч як бадьорила ця прогулянка та втеча, вгамувати тривогу Вільсона було неможливо. Уже у квартирі Вільсон зізнався Хаузові, що, ідучи на прогулянку, сподівався, що хтось його вб’є.

      Посеред усього цього мороку він і досі вважав Америку останньою надією для всього світу. «Ми в мирі з усім світом»[69], – казав він у своїй щорічній промові у Конгресі в грудні 1914-го. У січні він відрядив полковника Хауза в Європу з неофіційною місією спробувати дізнатися, на яких умовах Союзники та Центральні держави могли б почати мирні перемовини.

      Хауз замовив для себе квиток на один із найбільших та найшвидших кораблів з тих, що виконували тоді рейси, – на «Лузитанію» – під вигаданим іменем. Входячи у води Ірландії[70], тодішній капітан корабля Деніел Доу за традицією військових часів підняв американський прапор — ruse de guerre[71], щоб захистити корабель від атаки німецьких підводних човнів. Це вразило Хауза та всіх присутніх. Проте цей учинок мав сумнівну користь як засіб маскування: в Америки не було жодного лайнера таких розмірів, а силует із чотирма трубами не впізнати було важко.

      Цей інцидент привернув увагу преси до сил, що загрожували нейтралітету Америки. Бої в Європі не надто хвилювали американців, адже Сполучені Штати захищені відстанню та цілим океаном замість фортечного рову. Найбільшу небезпеку становила нова агресивна підводна війна Німеччини.

      На початку війни[72] ані Німеччина, ані Британія не усвідомлювали справжньої природи субмарин та наслідків використання того, що Черчилль назвав «дивною формою війни[73], якої раніше не знало людство».

      Лише окремі люди могли передбачити[74], що поява субмарин стане приводом для трансформації всієї стратегії морської війни. Одним із цих людей був сер Артур Конан Дойл: за півроку до початку війни він написав оповідання (опубліковане в липні 1914-го), у якому передбачив конфлікт між Англією і вигаданою країною Норландією, «однією з найменших держав у Європі». У цій історії під назвою «Небезпека!» спочатку здається, що сили Норландії безнадійно малі порівняно з іншими, але в маленької країни є таємна зброя – вісім субмарин, які біля берегів Англії атакують вантажні СКАЧАТЬ

<p>69</p>

Berg, «Wilson», 352.

<p>70</p>

Doerries, «Imperial Challenge», 94. Пізніше Вільсон написав Хаузові: «Таке використання прапорів грає на руку Німеччині з її екстремальним планом топити коммерційні кораблі» (290). І дійсно, коли про епізод із прапором на Лузитанії стало відомо в Німеччині, це надзвичайно обурило населення та пресу, згідно з розповідями посла США в Німеччині Джеймса Вотсона Джерарда. «Кампанія ненависті до Америки тут досягла серйозних масштабів», – телеграфував він секретареві Брайану 10 лютого 1915 р. «Людей дуже збурили новини про те, що „Лузитанія“ за наказом британського Адміралтейства підняла американський прапор в Ірландській протоці і ввійшла так у Ліверпуль». Телеграма, Gerard to Bryan, 10 лютого 1915 р., «Міжнародні відносини».

<p>71</p>

Військова хитрість (фр.).

<p>72</p>

Перший вихід німецької субмарини тільки посилив початковий скептицизм щодо користі від субмарин. Шостого серпня 1914 року Німеччина отримала повідомлення про вихід англійських бойових кораблів у Північне море і вислала субмарини, щоб їх потопити. Підводні човни вийшли з бази Німеччини на Північному морі з наказом іти до північного узбережжя Шотландії – так далеко німецькі субмарини ще ніколи не ходили. В однієї з субмарин виникли проблеми з дизельним двигуном, і їй довелося повернутися на базу. Дві інші флот втратив: одна натрапила на британський крейсер «Бірмінгем», який протаранив судно, забравши життя всього екіпажу, а доля другої залишається невідомою. Усі інші субмарини повернулися на базу пізніше, нічого не затопивши. «Не надто обнадійливо», – писав один з офіцерів. Thomas, «Raiders», 16; також див. Halpern, «NavalHistory», 29; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 34–35.

<p>73</p>

Churchill, «World Crisis», 723.

<p>74</p>

Див. Doyle, «Danger!», увесь текст.