Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії». Ерік Ларсон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії» - Ерік Ларсон страница 12

Название: Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії»

Автор: Ерік Ларсон

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Публицистика: прочее

Серия:

isbn: 978-617-12-2250-2, 978-0-307-40887-7, 978-617-12-3109-2, 978-617-12-3110-8

isbn:

СКАЧАТЬ в Антарктику. У Франції найбільш хвилюючою подією був суд над Генрієттою Кайо, дружиною колишнього прем’єр-міністра Жозефа Кайо. Її було арештовано за вбивство редактора паризької газети Le Figaro через те, що в газеті опублікували інтимний лист, який прем’єр-міністр написав їй до весілля – він тоді був ще в шлюбі з першою дружиною. Страшенно обурена, місіс Кайо придбала пістолет, навчилася ним користуватися прямо в крамниці зброяра, пішла в кабінет редактора та зробила шість пострілів. Даючи свідчення, вона випадково винайшла метафору того, що скоро трапилось у Європі: «Ці пістолети[52] – страшна річ. Вони самі стріляють». Її виправдали після того, як вона довела суду, що вчинила злочин на підставі сильних емоцій.

      Закликів до війни не було навіть віддалено[53]: у Європі панувала впевненість – хоч і наївна, – що такі війни, які потрясали Європу в минулому, уже застаріли. Усі вважали, що економіки народів так тісно пов’язані одна з одною, що навіть якщо війна й почнеться, то триватиме дуже недовго. Капітал тік крізь кордони. У Бельгії була шоста за обсягом економіка світу – і не завдяки мануфактурам, а завдяки потоку грошей через банки країни. Способи комунікації розвивалися: телефон, телеграф, дротові та – найновіші – бездротові канали зв’язку. Росли розміри та швидкість пароплавів, розширювалася система залізниць. Розвивався туризм – тепер це було не лише привілеєм багатих людей, але й улюбленим заняттям середнього класу. Росло населення, розвивалися ринки. У Сполучених Штатах, незважаючи на кризу, компанія «Форд Мотор»[54] оголосила про свої плани вдвічі збільшити свій завод.

      Проте старі конфлікти та ворожнеча не зникли[55]. Король Британії Георг V ненавидів свого двоюрідного брата кайзера Вільгельма II, верховного правителя Німеччини. А Вільгельм заздрив численним колоніальним володінням Британії та її пануванню на морях. Заздрість його дійшла до таких меж, що у 1900 році Німеччина розпочала втілення плану будівництва військових кораблів – у такій кількості та настільки великих, щоб посперечатися з флотом Британії. Це, у свою чергу, спонукало Британію до активної модернізації своїх військово-морських сил. Був розроблений новий клас воєнних кораблів – дредноути – з такими великими та потужними гарматами, яких ще ніколи не застосовували на морі. Армії теж збільшувалися. Щоб не відставати одна від одної, Німеччина та Франція запровадили військову повинність. Націоналістичне завзяття було на піднесенні. Австро-Угорщина та Сербія мали відчуття взаємної образи, що поволі досягало точки кипіння. Серби плекали панслов’янські амбіції щодо деяких територій та націй, які входили до складу Австро-Угорської імперії (її зазвичай називали просто Австрією). Серед них були такі неспокійні регіони, як Герцеґовина, Боснія та Хорватія. Один історик описав ситуацію так: «У Європи було забагато кордонів[56], забагато історій, які занадто добре пам’ятались, а також забагато солдатів, щоб жити в безпеці».

      Деякі СКАЧАТЬ



<p>52</p>

Там само, 64, 65, 67, 97.

<p>53</p>

Keegan, «First World War», 10, 12, 15.

<p>54</p>

New York Times, 27 червня 1914 р.

<p>55</p>

Devlin, «Too Proud to Fight», 220; Keegan, «First World War», 17, 18, 19, 38, 42–43.

<p>56</p>

Thomson, «Twelve Days», 23. 53 Ще в 1912 році. – Tuchman, «Zimmermann Telegram», 11.