Замкнене коло. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

      Михайло лише розгублено стенув плечима:

      – Не знаю, я нічого не знаю. Твоє рішення таке несподіване…

      – Мої любі чоловіки, – усміхнулася Мирослава своєю чарівною усмішкою, від якої завжди розтавали серця Андрія та Мишка. – Можете не сумніватися – у мене все вийде.

      Дійсно, Мирослава швидко знайшла неподалік будинку невеличкий кіоск, який продавався, також швидко оформила дозвільні документи і завезла товар. Спочатку працювала сама, доки прискіпливо не вивчила вимоги покупців. Потім взяла на роботу двох найманих працівників. Михайло допомагав матері, пнучись щосили: їздив по оптових базах, скуповував різні дрібнички, з яких виростала величезна валіза, яку він ставив на візок і тягнув на собі через усе місто. Пиво й напої надвозила автівка доставки, але гроші мусили весь час працювати, тому після навчання Михайло брав гроші та візочок, щоб на собі привезти ще якихось три ящики пива. В хід пішли всі сімейні заощадження, але Мирослава не переймалася цим. За десять місяців роботи вона сплатила кредит. У цей час місцева влада ухвалила постанову про знесення малих архітектурних споруд. Її кіоск попадав під знос.

      – І що тепер будемо робити? – спитав Мишко. – Всі старання коту під хвіст?

      – Що Бог дає, то на краще, – загадково відповіла Мирослава.

      – Збудуємо супермаркет, – з іронією промовив Андрій.

      – Нема причини для хвилювання, – спокійно відповіла Мирослава. – Супермаркет ми не подужаємо, але крамницю на місці кіоску збудувати в наших силах.

      – Де ми візьмемо на це кошти? І чи ти не думаєш, що так легко дістати всі дозволи? – спитав розсудливий Андрій. – Напевно, вже наслухалася від підприємців, скільки треба мати нервів і грошей, щоб кожному чиновникові дати на лапу? А! – махнув рукою. – Що я тобі розповідаю? Сама краще за мене все знаєш.

      – Знаю. Мені вистачить на все сили. Тепер мене не зупинити, – сказала Мирослава, дивлячись Андрієві у вічі. – Я все зроблю, все витримаю заради того, щоб Мишко мав і машину, і свою квартиру і щоб у квартирі було не так, як у нас зараз.

      – Славо, – Андрій підійшов до жінки, обійняв її ззаду за плечі. – Я прекрасно розумію твої пориви і материнські почуття. Але, зауваж, за час роботи кіоску ми не стали жити краще. Ти з цим згодна?

      – Звичайно. Все не приходить одразу. Виторг у крамниці буде набагато більший, аніж із кіоску.

      – Але ж і витрати зростуть.

      – Так. Одначе ти подивись, як живуть підприємці, які тримають крамниці.

      – Я не знаю, як вони живуть, але на тебе вже зараз не можна без жалю дивитися: змарніла, під очима з’явилися синці, вдягаєшся в те саме щодня.

      – Це явище тимчасове, – не здавалася Мирослава.

      – А де ми стільки грошей візьмемо?

      – Я візьму ще один, більший, кредит на розвиток бізнесу.

      Урешті-решт після довгої розмови чоловіки здались і погодилися з Мирославою. Наступні півтора року минули для жінки СКАЧАТЬ