Замкнене коло. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

      1

      Мирослава прокинулася, коли зателенькав мобільний телефон. Вона швидко підскочила з ліжка. Вчора лягла спати о десятій годині, тож мала б виспатися та прокинутися бадьорою й відпочилою. Але було зовсім не так. Якби ж то не ті сни, які переслідують її з тринадцяти років! Скільки себе пам’ятала Мирослава, поруч із нею була її бабуся. Батьки її загинули в автокатастрофі, коли вона була ще немовлям. Тоді її забрала до себе бабуся – мати її мами, та й виховувала. Мирослава не знала, які були її батьки, але добре знала, що її бабуся – найкраща у світі. Вона була їй і за батька, і за матір, і за сестру. Бабця мала маленький зріст, була худенька, жвава та весела. І дарма, що пенсія у бабусі була невеликою й вона не могла купити гарну ляльку Мирославі або новеньку сукню. Вони разом порпалися в городі, вирощуючи городину. Разом вони дбали про садок, у якому достигали такі великі та соковиті яблука, яких ніколи не було в сусідів. А ще бабуся кохалася у квітах. Посадила б на вільному клаптикові якийсь огірок, але ж ні! Усі вільні місця у садочку, на городі, попід парканами – усюди були квіти. Вони починали цвісти ранньою весною та закінчували тоді, коли на них випадав перший сніг. Бабуся була неписьменною, тож не вміла читати, але скільки вона знала казок та легенд! Було, зацвітуть навесні конвалії, вони вийдуть ввечері з бабусею в садок, а від конвалій такий іде запах, що аж п’янить.

      – Це не квіти, а царицині сльози, – тихо каже бабуся.

      – Які ж то сльози?! Звичайнісінькі білі запашні квіточки, – каже Мирослава в тон бабусі – майже пошепки.

      – Багато ти знаєш! – у голосі бабусі звучать невдоволені нотки. – Ходімо на подвір’я, я тобі щось розповім.

      Сядуть було на лавку під старезною крислатою яблунею. Навколо тиша, і лише щебетання солов’я гармонійно доповнює весняний вечір.

      – Ти мені хотіла щось розповісти, – нагадує Мирослава бабусі.

      – Ой леле! Мало не забула! – бабуся вмостилася зручніше на лавці, обняла онуку і продовжила: – Коли Садко був у підводному царстві, то його за щире серце і чудову гру на гуслах покохала володарка морів. Умовляла залишитися, та він відмовився й повернувся до рідного краю. А цариця ніяк не могла його забути. Якось вона травневого вечора вийшла зі свого моря-океану та й пішла до людей, туди, де жив її коханий. І раптом побачила Садка з красунею Купавою. Ні слова не мовила горда цариця. Рушила назад лісами та долами. Ішла і плакала за своєю нещасною любов’ю. І ті сльози, що капали з її очей, мати Земля перетворила на білі духмяні квіти-сльози.

      – Яка сумна історія, – каже Мирослава та горнеться до бабусі.

      – Не доведи Господи, моя дитинко, пізнати тобі нещасливе кохання, – зітхає бабуся і ніжно пестить її довге волосся…

      Мирослава так поринула у спогади про дитинство, що не помітила, як закипів електрочайник, і від клацання його кнопки здригнулася, вийшовши з глибокої задуми. Вона зітхнула, повільно підійшла до столу, механічно заварила чай. Минуло вже двадцять сім років з того часу, коли померла її мила бабуся, і світ дитинства СКАЧАТЬ