Замкнене коло. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побувати на могилі!

      – Ти ж знаєш, я не витримаю, коли побачу її могилу, – сказала Мирослава голосом, який ледь помітно забринів від хвилювання.

      – Ти тішиш себе снами, у яких твоя бабуся жива. Тобі здається, що вірити у неможливе легше, аніж побувати на кладовищі. Поїдемо вдвох, ти вип’єш чогось заспокійливого, я буду поруч із тобою. Ми сходимо на цвинтар, потім ти покажеш мені хату, де ви жили. Ось побачиш, тобі стане набагато легше, – з запалом сказала Оксана.

      – Коли я побачу, що в нашій хаті живуть чужі люди, їдять яблука з нашої яблуні, топчуть своїми ногами наше подвір’я, моє серце не витримає цього.

      – Тобі так здається. Можливо, твоя бабуся ображається за те, що ти після похорону жодного разу не принесла на її могилку квіти.

      – За це я у неї кожного дня прошу пробачення. Вона мене занадто любила, щоб ображатися.

      Оксана налила в келихи вина, один із них подала Мирославі.

      – Випиймо за її царство небесне, – запропонувала Оксана.

      Мирослава пригубила вино. Оксана помітила, що подруга полинула думками кудись далеко, туди, де скінчилося її дитинство. Незважаючи на те, що у них не було секретів одна від одної, проміжок часу між смертю бабусі та заміжжям Мирослави залишався таємницею. Мирослава ніколи не розповідала про життя у дитбудинку і два роки після нього, доти, доки вона не зустріла Андрія. Одного разу Оксана зробила спробу запитати, як Мирославі велося в дитбудинку, але тій на очі навернулися сльози. Тоді Мирослава зачинилась у спальні, а Оксана чула, як вона гірко плакала. Більше Оксана не поверталася до цієї теми, а Мирослава так нічого і не розповіла.

      – Знаєш, Славочко, що я зараз подумала? – урвала мовчанку Оксана.

      – Що? – якось байдуже перепитала Мирослава.

      – Тобі треба попрацювати з психологом.

      Оксана помітила, як здригнулося тіло Мирослави.

      – З ким? Із психіатром?

      – Дурненька! З психологом. Він повинен допомогти тобі перебороти страхи. Тоді ми поїдемо до села твого дитинства. Тобі вже не буде так лячно, і ти на власні очі побачиш, що могилка бабусі існує, що ваша хата належить іншим людям. Можливо, тоді тебе перестануть мучити ці видіння.

      Мирослава деякий час мовчала. Оксана завмерла в одній позі, боячись сполохати думки подруги.

      – Я приймаю твою пропозицію, – нарешті сказала Мирослава. – Знайди мені гарного психолога.

      – Ось і добре!

      – Гарного, але не найбільш дорогого.

      – Згода.

      4

      Візит до психолога у Мирослави залишив двоїсте відчуття. Василь Павлович ненав’язливо, коректно, не поспішаючи, змусив Мирославу на деякий час розслабитися та поринути у світ дитинства. Вона охоче поділилася з психологом своїми яскравими дитячими враженнями. За час прийому жінка встигла дійти у спогадах до того дня, коли якось прокинулася вранці, звично торкнулася руки бабусі, гадаючи, що та вперше у своєму житті СКАЧАТЬ