Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Жозефіна, яку, узагалі-то, нарекли поширеним польським іменем Юзефа, не хотіла з часом стати в побуті для близьких ні Юзкою, ні Юзьою, і оскільки витончена душа й гострий розум почувалися більш спорідненими з розкутою культурою Франції, схилилася до французького варіанту імені. Батьки не пошкодували грошей на найкращих учителів для доньки, і вона вперто вдосконалювала неабиякі малярський і літературний таланти. Тож попасти в один такт у спілкуванні з Жозефіною чоловікам було складно, бо здибатися двом рівним із такими чеснотами важко в усі часи. Та вже чи то з цікавості, чи відповідно до плану здобуття любовного досвіду, чи з позицій людини, що не звикла собі ні в чому відмовляти, сімнадцятирічна Жозефіна вже мала пристрасного й вродливого залицяльника Йозефа Мьончинського, з яким не тільки рахувала зорі… Дівчина ввійшла в цікавий і новий світ сексуального досвіду, і він їй сподобався. Постійні спогади й думки про приємну новизну тілесних відчуттів створювали навколо неї ту особливу сексуальну ауру, яка підсвідомо притягувала чоловіків, наче березневих котів. Отже, усе – видиме й невидиме – робило Жозефіну Амалію апетитною й бажаною штучкою. Та час її народження й спільність політичної позиції татусів уже визначили для неї офіційну другу половинку, і дівчина без натяку на якісь душевні муки готова була стати дружиною Станіслава Щенсного Потоцького. Як людина, що звикла мати все, на що вкаже її пальчик, красуня сприймала майбутнього чоловіка як щось подібне до меблів і аж ніяк не як силу, здатну хоч якось обмежити чи змінити світ її забаганок.

      Великодній стіл блищав від столового срібла й відповідав усім численним критеріям обідів для вищої шляхти: ковбаски, кров’янки, зельци; фаршировані щупаки й смажені в сметані коропи; молочні поросята, запечені в печі на вишневих дровах; бігос,[15] журек[16] із білою ковбаскою; кекси, завиванці, тістечка й високі паски – асортимент тішив і очі, і вибагливі магнатські животи. Усю ту смакоту заливали великою кількістю угорського вина. Анна Ельжбета сиділа біля майбутньої свахи, а Щенсний – біля Жозефіни. Повна й енергійна Марія Амалія Мнішек любила життя в усіх його проявах і ні в чому собі не відмовляла: ні в коханні, ні в спілкуванні, ні в обновах, а за столом узагалі наминала з таким апетитом, ніби щойно зійшла на землю після тривалого плавання на кораблі Ноя. Її чоловік споглядав усі ці вподобання молодшої на майже двадцять років дружини зі спокійною поблажливістю, яка вистоялася й закріпилася у двох попередніх шлюбах і загартувалася на посаді великого коронного маршалка серед нервових, гонорових і сварливих депутатів-шляхтичів.

      – Боже, який же то стіл ладний! Як то вже ти, Анно, постаралася, – лила мед у вуха пані Потоцькій майбутня сваха. – А пам’ятаєш, як то розказували колись про весілля Марії Зоф’ї Сенявської-Денгофф? Ми з тобою ще маленькі були…

      От і влила порційку дьогтю: ще б не пам’ятала Анна Ельжбета! СКАЧАТЬ