Ті, що співають у терні. Коллін Мак-Каллоу

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ була вона завантажена всім тим, що замовляли далекі поселення. Окрім Королівської пошти він розвозив бакалію, бензин у бочках місткістю сорок чотири галони, мішки з зерном, коленкорові мішки з цукром та борошном, дерев’яні ящики з чаєм, мішки з картоплею, сільськогосподарські механізми, замовлені поштою цяцьки, одяг з ательє Ентоні Гордерна в Сіднеї та ще багато чого, що треба було везти з Джилі до сільських закутнів. Пересуваючись із гідною подиву швидкістю двадцять миль на день, він всюди був бажаним гостем; у нього вивідували новини та відомості про погоду в далеких краях, йому вручали пачки грошей, ретельно перемотані смужками паперу з нашкрябаними на них замовленнями на товари, які він мав придбати в Джилі, йому віддавали старанно виписані листи, які потрапляли до брезентового мішка з написом «Залізниця „Велика долина“, Королівська пошта».

      Західніше від Джилі були лише два населених пункти: ближній, Дрогеда, і дальній – Бугела. За Бугелою лежала територія, куди пошта доходила лише раз на півроку. Великою зигзагуватою дугою підвода Блуї об’їжджала всі населені пункти на південному заході, заході та північному заході, а потім, повернувшись до Джилі, вирушала на схід, у коротшу подорож, бо місто Буру лежало лише за шістдесят миль на схід. Інколи він віз пасажирів, що сиділи поруч із ним на непокритому шкіряному сидінні; то були люди, які їхали в гості або у пошуках роботи; інколи він забирав пасажирів – людей, що поверталися з гостей, скотарів, служниць та чорноробів, які звільнилися, бо були невдоволені оплатою чи умовами роботи, зрідка возив і гувернанток. Орендарі та скватери пересувалися власними легковиками, але ті, хто на скватерів працював, залежали від Блуї – поштаря і перевізника товарів.

      Отримавши поштою замовлені рулони матерії, Фіона засіла за позичену швацьку машинку й заходилася шити з легкої бавовни просторі плаття для себе та Меґґі, легкі просторі штани для чоловіків, повзунки для Гала та фіранки на вікна. Бо й справді без товстої й обтислої спідньої білизни було прохолодніше.

      Життя Меґґі було одиноким, бо з хлопців у домі залишався тільки Стюарт. Джек та Г’юї виїжджали разом із батьком навчатися роботи скотаря, вони працювали помічниками, які називалися в цих краях кумедним словом джекарý. Стюарт не був таким компанійським, як Джек та Г’юї. Він жив у власному світі – тихий маленький хлопчик, який просиджував годинами, спостерігаючи за поведінкою юрби мурашок, замість того, щоб лазити по деревах. А от Меґґі полюбляла це заняття і знаходила австралійські евкаліпти підхожими для цієї забави – такі нескінченно різноманітні за формою та складністю видряпування на них. Втім, часу для лазіння по деревах і споглядання мурах було обмаль. Бо Меґґі та Стюарт тяжко працювали. Вони рубали й носили дрова, копали ями для сміття, поралися в городі та доглядали курей та свиней. Вони вчилися вбивати павуків та змій, хоча так і не розучилися їх боятися.

      Кілька років поспіль дощів випадало більш-менш достатньо; рівень води у струмку був низький, а баки для дощової води заповнені майже наполовину. Трава виростала досить добра, але її не можна було назвати ані розкішною, СКАЧАТЬ