Свята Марійка. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ роботи йдуть додому, а їй аби ще одна година, та й то б не встигла.

      – Що це за робітниця?! – щомиті стоїть над головою і соромить її начальник, підганяє. – Як так будеш працювати, то підніматимемо питання на зборах колгоспу! Ану хутчій!

      Іде Маланка з роботи, ледве дише. Переступила через хвіртку, а там – починай нову зміну! І за місяць так виробилась, що почала падати на ходу, хоч бери і лягай в лікарню, не жінка, одна тінь стала.

      – Та що ж це таке зі мною? – жаліється вона чоловіку і плаче. – Я ж як усі працюю, а виходить, що ледащо?

      – Ну… Будь моторніша, чи що…

      – Куди вже бути моторнішою? Я й так ні хвилини ніколи не сиджу, просто мені дають забагато роботи, та ще й знущаються, вже не можу, заступись хоч ти за мене…

      – А що я вдію? Що мені, йти і сваритися, бо моя жінка не може гарно працювати?

      – То неправда!

      – Ну, знаєш!

      А сталося от що: перед тим як їхати до міста, пішов Маланчин брат до бригадира і виставив йому гарного могоричу.

      – Прошу тебе, друзяко, про таке: зроби так, аби моя сестра падала від утоми, допечи їй так, завантаж найтяжчою роботою, щоб вона плакала і молила мене, аби я допоміг їй із того пекла вирватись.

      – Зроблю! – пообіцяв бригадир. От і почалось…

      Як приїхав за місяць брат, Маланка мало до ніг йому не впала.

      – Братику ріднесенький, коли можеш, допоможи мені, бо накладу на себе руки!

      – А що я казав?

      Маланка вже й не думала сперечатись, завезла документи; у школі відразу ж знайшлося для неї місце – вчительки трудового навчання.

      Неначе у рай потрапила Маланка після свого колгоспу. Бігає вона поміж дітьми, щебече, а ще – читає, пише, їздить на сесії. А Павло робить їй діти; це ще добре, що поряд мати з батьком, є на кого залишити, щоб гляділи.

      Ледве-ледве закінчила Маланка інститут, та й то! Із останнього екзамену швидка відвезла її до пологового будинку.

      – Вродила хлопця! – телефонує вона до сусідів із міста. – Перекажіть чоловікові, щоб приїжджав за мною через тиждень, бо раніше не випишуть!

      Та повернулася Маланка сама, із дипломом, на руках – згорточок із немовлятком. Тільки увійшла до хати, а тут і батько з матір’ю, ведуть дітей – аж троє!

      – Господи! І коли ж я усе встигатиму? – журиться Маланка. – А де ж Павло? Чому не виїхав за мною?

      – Павло… Він скоро повернеться, то й спитаєш.

      Маланка із дороги втомлена, ще хвора від пологів, та де дінешся? Четверо дітей, у хліві кричать свині, та й чоловіка треба стрічати.

      Павло повернувся пізно ввечері, темний і чорний.

      – Вже приїхала? – кричить із порога. – Давай щось на стіл, я дуже хочу їсти.

      А Маланка така замучена, вже й сама б щось з’їла, прилягла б, та не має часу й на те, щоб сісти. Чоловік суне до столу, за ним слідом шлейф із запахів мазуту й диму. Не обійняв, не поцілував він Маланки, не подивився навіть у той бік, де спала малесенька СКАЧАТЬ