Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Свята Марійка - Зінаїда Луценко страница 20

СКАЧАТЬ Маланка не тільки ріже й шиє, вона уже й школу закінчила та й вхопила до рук сапу – і гайда сапати буряки, пішла у ланку.

      – Що ні, то ні! – якогось дня приїхав із міста Маланчин старший брат і подивувався, що сестра так швидко виросла; видер із рук сапу.

      – Поїдеш учитися! – каже.

      – Та нізащо!!! – звереснула Маланка. – Я ні ногою із села!

      – Тобі ось-ось – та й двадцять років, що собі думаєш?! – кричить на неї брат. – Усе життя хочеш бродити полями і длубатися у землі, із твоїми золотими руками та світлою головою?

      – І не кажи, не поїду!

      – Мамо, батьку? – розвів руками брат. – Я п’ять років вчився, вдома не був, сестра виросла, чому ви не заставили її учитися?

      – А що я скажу? – знизує плечима мати. – І я не вчилась, он і писати не вмію, та живу, як усі люди.

      – Так не буде! – брат рубонув рукою перед себе. – Ось буде оголошення в газеті, поїдемо, Маланко, удвох, я тебе в технікум влаштую.

      Та й поїхав…

      А саме весна, у берегах заспівали солов’ї, полопались на вербах бруньки, порозцвітав ряст, барвінок. Потепліло раптово і якось так, що не можна було втриматись у хаті. А особливо ввечері. Тільки смеркне, забовкає на ставку бугай, зірки сипонуть на небі, от Маланка й накидає на плечі хустку.

      – Ти куди це на ніч? – питає мати.

      – Піду трохи до дівчат.

      – Ото вже, дня немає? – бурчить батько.

      – Коли, тату, вдень гуляти, ви що це? Я он наробилась, що й рук не чую!

      – Як наробилась, то лягай спати!

      – Ніч довга, висплюсь!

      І біжить Маланка геть із дому. Закинула навіть вишивання, уже не в’яже та не плете квіток. Їй аби сонце з неба – а вона у верби.

      Аж тут приїздить брат.

      – То що, сестричко, їдемо до міста, збирайся!

      – Куди?… Не хочу я вчитися…

      – А це ж чому?

      – Бо я… бо я скоро піду заміж.

      Мати з батьком були раді. А що їм? Самі усе життя землероби, трудяги, темні колгоспники, то хіба й дітям іншого треба? Для чого дитину кудись від себе відсилати? Та ще й дочку! Хіба ж не на те її плекали і ростили, щоб була біля них – і розрада, й допомога. Щоб робила, як усі люди, бо там, у місті, без батьківського ока, гляди, ще розледащіє, а тоді сором і обмова. Ні, таки вийшло на добре для батьків, що донька – та ще й така! – буде тепер жити близько біля них.

      – Слава Богу! – радіє мати.

      Але брат іншої думки, аж на виду потемнів, зробився хмурий.

      – Хто він?! Кажи, як його звати! – приступає до Маланки, боїться, мабуть, що обманути може хлопець. – Чому ще із сватами у хаті не був, а ти вже кажеш про весілля?

      – Та це… Це ж Павло, ти знаєш, він трактористом у сусідньому селі робить.

      – І оце ти хочеш йти заміж за тракториста?! Тьху! Не буде ніякого весілля!

      – Сину… – спиняє мати.

      – Не буде! Я сестри тут не залишу, вона в мене одна, та ще й розумниця, красуня, СКАЧАТЬ