Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Свята Марійка - Зінаїда Луценко страница 19

СКАЧАТЬ вчиться. Добре, що інститут був у тому ж місті, де вони жили.

      Та й Віталік, на щастя, на новій роботі мусив цілий день бути на території, вільного часу не мав і не міг вештатися без пуття. І як був зайнятий, то й дурощі йому в голову не лізли, щовечора повертався додому, до сім’ї.

      Почалося і в країні прояснення. Віталік із Надеждою заробили грошей, самотужки зробили в новій квартирі ремонт, почали на машину відкладати.

      А Надежда на роботі так старалася, що вже наступного року перевели її працювати вихователькою.

      Інститут вона таки закінчила, ще й з відзнакою! Аж тут – ставлять її завідуючою дитсадочка…

      – Це ж така відповідальність! – дивується Ніна.

      – Ви б бачили очі Віталіка, коли він про моє підвищення почув! – регоче Надежда в слухавку. – А що? Не чекав, що я подужаю! Нехай тепер хоч і покине – мені не страшно.

      – І що, ти…

      – Та ні, нічого такого не думайте, важкі часи в минулому, колишнього уже не буде! Знаєте, якось я замислилась і зрозуміла: в тому, що мій чоловік загуляв, я таки й справді була трохи винна. Ми з колегами на роботі говорили… Мій Віталька не найгірший. І батько дітям. Ви знаєте, а відколи ми тут живемо, його як підмінили: усе додому несе, із дівчатками щовечора гуляє, купує мені квіти.

      – То ти Віталіка зовсім-зовсім пробачила?

      – Пробачила і геть усе чисто забула!

      – Я за тебе дуже рада!

      І все в Надежди і Віталіка тепер дуже добре. Дівчат своїх вони повіддавали заміж, у цьому році вже й діждалися онучка.

      Живуть і радіють життю. А про те, що було поміж ними колись у молодості, не згадують.

      Червоне плаття

      Немає таких умов, до яких людина не змогла б звикнути, особливо ж коли вона бачить, що всі інші живуть так само.

Лев Толстой. «Анна Кареніна»

      Ще маленькою Маланка якось намріяла собі червоне й довге плаття, усе по подолу вишите квітками, із золотим намистом: десь почула казку про королеву та й схотіла.

      – Куди в селі тобі те плаття? – журилась її мати. – Чи до городу в ньому підеш? Може, до корів одягнеш?

      – Ну купіть… Купіть мені! – канючить.

      – Таке ніде й не продається, от хіба як виростеш, сама пошиєш та вишиєш, то будеш мати.

      – Отаке вигадала! – так само й батько.

      Тільки старший брат утішив малу Маланку:

      – Я колись тобі куплю те плаття!

      Та й забулося.

      Підросла.

      Оце ж нічого так не любила, як шити! А вишивати прошви, сорочки, а рушники, серветки! Робити квіти з паперу, голубків із соломи, лялечок із клоччя, з гілок кружечків і віночків із сухої трави та колосків плести – мамо рідна!

      Як прибирають, було, молодиці, хату до Великодня чи до Різдва, чи на яке інше свято – а хоч і весілля! – то непримінно йдуть і біжать до Маланки.

      – Маланочко, голубко, на ось тобі такі й отакі кольори, виріж мені на гільце чотири квітки.

СКАЧАТЬ