Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Свята Марійка - Зінаїда Луценко страница 16

СКАЧАТЬ чоловік вирушив до полюбовниці, то й кинула усе, як є, і в халаті й капцях назирці за ним побігла.

      До міста треба було через ліс іти. Віталька пішов уперед, а вона скрадається слідом, ховається в тінь, перебігає від дерева до дерева, боїться якось видати себе.

      Коли ж вони так вийшли уже і в місто, чоловік завернув до першого квіткового магазину, купив великого букета – малинові троянди. Трохи із Надеждою лице в лице не здибались, вона й не заховалась, коли б трохи відхилив голову убік, помітив би свою жінку, а так Надежда стоїть посеред вулиці, ні жива ні мертва, нігтями долоні до крові здерла, а він і не озирнувся, упевнено пішов вперед.

      Надежда перевела подих, побігла далі. Ще трохи попетляли вони вуличками, перейшли через найбільшу площу, Віталік знову зайшов до магазину і вийшов звідти із невеличким пакетом. «Мабуть, цукерки», – думає Надежда.

      Аж ось підійшли вони до красивого чотириповерхового будинку. Зайшов Віталька у під’їзд, а Надежда перейшла через дорогу, чекає і роздивляється. Будинок гарний, хоч і не на одну сім’ю, дах покритий черепицею, на балконах ковані перила, довкола огорожа, невеличкі обрізані дерева, біля під’їзду припарковані дорогі автомобілі…

      Надежда обмацала очима кожне вікно, роздивилася на кожну штору; як дізнатись, де ховається її розлучниця?

      Подивилася на годинник – минуло тільки п’ять хвилин, а Надежді здалося, що ціла вічність, вона вже хотіла йти й собі за чоловіком, щоб застати на гарячому, подивитися обом у вічі. Вже й зробила крок, як тут – щасливий Віталька вийшов із дверей і попрямував геть.

      Надежда трішки почекала, доки чоловік відійшов подалі від будинку, – і швидесенько забігла у під’їзд. Йде Надежда східцями нагору, прислухається… «І як я дізнаюся, де живе ота Світлана?»

      Аж раптом бачить – на одних дверях, застромлений за ручку, висить Віталіків букет, а під порогом – стоїть пакунок! Надежда довго не думала, пакунка ногами потоптала, а троянди схопила в оберемок – та й ну мерщій бігти.

      Біжить Надежда через місто, аж вітер їй у вухах свище; вскочила до лісу, не дивиться на стежки, вибирає найближчий шлях, чеше через кущі й бур’яни навпростець.

      Швидко була й вдома.

      Доки чоловік повернувся, Надежда встигла вечерю на стіл накрити. Застелила навіть нову скатерть, дістала із шафи красиву вазу, ту, що батьки їм на весілля подарували, налляла по вінця води і встромила зверху букета. Дітей за стіл всадовила і сама сіла, переможно посміхається.

      Недовго і чекала…

      Чує Надежда, хтось іде по доріжці, грюкає дверима, – заходить Віталька до коридору, роздягається, мугикає щось собі під ніс, щасливий.

      – Я вже є! – гукає звідти. – Купив вівсяне печиво, ось, беріть!

      Так із простягнутою рукою й зайшов він до кухні, аж глядь на стіл – а той букет, що він купив коханці, стоїть на видному місці! І Надежда сидить, розпатлана, упріла, із складеними під грудьми руками…

      – Це що?… – показує Віталька на стіл.

      – А ти не впізнаєш?

      – Як ти?… Ах ти ж…

      – То СКАЧАТЬ