Сирітський потяг. Крістіна Бейкер Клайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що маємо вишикуватися. Важкенький Кармін у мене на руках, на щоці я відчуваю його гаряче дихання, трохи кисле й густе від ранкового молока. Голландчик несе наші валізи.

      – Швиденько, діти, – наказує місіс Скетчерд. – У дві шеренги. Молодці. – Її голос м’якший, ніж зазвичай, і я подумки цікавлюся: це через те, що ми серед інших дорослих, чи вона знає, що буде далі. – Сюди.

      Ми йдемо за нею по широких кам’яних сходах, стукіт наших твердих підошов звучить, як барабанний дріб. Піднявшись, ми ступаємо коридором, освітленим яскравими газовими лампами, в головну залу чекання – не таку пишну, як у Чикаго, та однаково розкішну. Вона простора й світла, з великими вікнами. Попереду нас чорне пальто місіс Скетчерд розвівається в неї за спиною, мов вітрило.

      Люди показують пальцями й перешіптуються, і я подумки цікавлюся, чи знають вони, чому ми тут. А тоді помічаю афішу, причеплену до колони. Великими чорними літерами на білому папері написано:

ПОТРІБНІ ДОМІВКИ ДЛЯ СИРІТГРУПА ПОКИНУТИХ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ ПРИБУДЕ НА ЗАЛІЗНИЧНУ СТАНЦІЮ МІЛУОКІ У П’ЯТНИЦЮ, 18 ЖОВТНЯ.РОЗПОДІЛ ВІДБУДЕТЬСЯ О 10-й ГОДИНІ.ЦІ ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ Й ОБОХ СТАТЕЙ, ПОКИНУТІ В ЦЬОМУ СВІТІ НАПРИЗВОЛЯЩЕ…

      – А що я казав? – питає Голландчик, побачивши, куди я дивлюся. – Мов свині в загоні.

      – Ти вмієш читати? – дивуюсь я, і він широко всміхається.

      Наче хтось повернув ключика у мене на спині, я різко рушаю. Какофонія звуків на станції стає в моїх вухах слабким шумом. Я відчуваю запах чогось солодкого – яблук у карамелі? – коли ми проходимо повз ятку. Волосся прилипає до шиї, спиною потроху стікає піт. Кармін неймовірно важкий. Як дивно, спадає мені на думку, що я там, де мої батьки ніколи не бували й не побувають. Як дивно, що я тут, а їх уже немає.

      Я торкаюся кладдахського хрестика на шиї.

      Старші хлопці більше не здаються аж такими бравими. Зникли маски, я бачу на їхніх обличчях страх. Деякі діти шморгають носами, але більшість дуже стараються поводитися тихенько, робити те, чого від них очікують.

      Попереду нас місіс Скетчерд стоїть біля великих дубових дверей, зчепивши руки. Підійшовши до неї, ми збираємося в півколо, старші дівчатка тримають малюків, молодші діти взялися за руки, хлопці запхнули руки в кишені.

      Місіс Скетчерд схиляє голову.

      – Марія, Матір Божа, просимо тебе, змилосердься над цими дітьми, спрямовуй їх і благослови на їхньому шляху у світ. Служимо тобі в ім’я Господнє. Амінь.

      – Амінь, – швидко кажуть кілька побожних, а решта повторюють.

      Місіс Скетчерд знімає окуляри.

      – Ми прибули до місця свого призначення. Звідси, якщо буде воля Господня, ви розійдетеся по сім’ях, де вас хочуть мати і потребують. – Вона прокашлюється. – Пам’ятайте, не всіх заберуть одразу. Це очікувано, і цим не варто перейматися. Якщо не знайдете собі батьків тут, ви просто повернетеся на потяг зі мною та містером Курраном, і ми поїдемо на наступну станцію десь за годину звідси. А якщо СКАЧАТЬ