Сирітський потяг. Крістіна Бейкер Клайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це пам’ятаю. У міс Ларсен був найгарніший почерк.

      – Це ваша вчителька?

      Вівіан киває.

      – Хай як я старалася, у мене не виходило виписувати літери так, як у неї.

      Моллі дивиться на ідеальні закруглення й поєднання ліній.

      – На мій погляд, досить гарно. Бачили б ви мої кривулі.

      – Я чула, що тепер чистописання майже не вчать.

      – Ага, все на комп’ютері. – Раптом Моллі вражає те, що Вівіан написала слова на оцьому аркуші паперу понад вісімдесят років тому. «Чисті думки й добрі діла вкупі дають хороше життя…» – Багато що змінилося, відколи ви були мого віку, так?

      Вівіан підводить голову.

      – Напевно. Але більшість цих змін мене не стосуються. Я й досі сплю на ліжку. Сиджу на стільці. Мию посуд у раковині.

      Точніше, це Террі миє посуд у раковині, думає Моллі.

      – Я мало дивлюся телевізор. Ти знаєш, що комп’ютера в мене немає. Багато в чому моє життя точнісінько таке саме, як двадцять чи навіть сорок років тому.

      – Мені шкода це чути, – випалює Моллі, а тоді відразу ж жаліє про це. Але, здається, Вівіан не образилася.

      З байдужим виразом вона каже:

      – Навряд чи я багато пропустила.

      – Бездротовий Інтернет, цифрові фотографії, смартфони, фейсбук, ютуб… – Моллі загинає пальці. – Увесь світ змінився за останнє десятиліття.

      – Але не мій світ.

      – Ет, ви багато чого себе позбавляєте.

      Вівіан сміється.

      – Навряд чи фейстуб, хай що це таке, покращить якість мого життя.

      Моллі хитає головою.

      – Фейсбук. І ютуб.

      – Однаково! – безтурботно каже Вівіан. – Мені байдуже. Я задоволена своїм тихим життям.

      – Але ж буває й рівновага. Чесно, я навіть не знаю, як ви можете жити в цій… бульці.

      Вівіан усміхається.

      – А ти не соромишся висловлювати свою думку.

      Моллі вже не вперше це чує.

      – Чому ви не викинули це пальто, якщо воно вам не подобалося? – питає вона, змінюючи тему.

      Вівіан бере пальто й розглядає його, тримаючи перед собою.

      – Це дуже хороше питання.

      – То що, покласти його до речей, призначених на пожертвування?

      Складаючи пальто на колінах, Вівіан відказує:

      – Ага… мабуть. Погляньмо, що там ще в цій коробці.

      Потяг на Мілуокі, 1929 рік

      Останньої ночі в потязі я погано сплю. Кармін прокидається кілька разів за ніч, дратівливий і вертлявий, і, хоч я й намагаюся його заспокоїти, він подовгу судомно плаче, будячи дітей навколо нас. Коли жовтими смугами починає вставати сонце, він нарешті засинає, поклавши голову на підігнуту ногу Голландчика, а ніжки – мені на коліна. Я цілком бадьора, через знервованість така сповнена енергії, що відчуваю, як моє серце прокачує кров.

СКАЧАТЬ