Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добру годину, старий професор-поляк уважно вислуховує, а потім запитує:

      – Які сторонні предмети можуть потрапити у вухо?

      Студент перелічує:

      – Квасолина, горох, цвяшок, сірничок, бджола, оса… – Для студента-поляка вже було б достатньо, та є одне цікаве «але»…

      – Добре, а ще що?..

      Студенту іспит не зараховано, та є ще право двічі перескласти; він іде в бібліотеку, читає всю медичну літературу, починаючи від Давньої Греції, причому вчить все-все, що не довчив першого разу.

      Приходить на екзамен удруге:

      – Що може потрапити у вухо?.. – Склерозу, на жаль, професор ще не мав.

      Знову іде довжелезний перелік від студента про всі вушні прикрості від античності до сьогодні.

      – Добре, а ще що?..

      Іспит знову провалено. «Ну все, – думає бідолаха, – от і моя наука добігла кінця», – і ціле літо штудіює все, що тільки може знайти. Приходить у серпні на останнє перескладання.

      – Що може потрапити у вухо? – і в’їдливий викладач, попиваючи каву, з незворушністю ситого пітона хвилин сорок слухає хлопця. – Добре, а ще що?..

      Сполотнілий юнак більше не мав відповіді… Але, напевно, професор гарно відпочив і був у гуморі, тому сам сказав те, чого бракувало: «Блоха!» – і зарахував екзамен.

      І виявляється, що професор у своїй прискіпливості взагалі-то був правий: симптоми попадання мікроскопічної блохи дуже цікаві. Вони нагадують ритмічні удари молотком, бо блоха підскакує і вдаряється об барабанну перетинку, що доводить хворих до психічних розладів, навіть до самогубства…

      Українці плекали надію про відновлення своїх прав завдяки власній державності, але всі їхні спроби розбивалися об амбіції й міць сильніших країн. Радянська влада, хоч і недовго побула на теренах Західної України, встигла більше насолити її жителям, ніж австро-угорська й польська разом узяті, тому, знаючи про прихід німецької армії, звичайний люд підсвідомо й наївно сподівався на повернення часів а-ля Польща чи а-ля Австро-Угорщина.

      Чужинці з’явилися в центрі Львова 29 червня, близько одинадцятої години. Рослі, зі змученим і байдужим поглядом, солдати впевненим і широким кроком йшли по львівській бруківці. У грубих рисах обличчя виділялося масивне квадратне підборіддя, яке в комплекті з широкими касками уподібнювало їх до непередбачуваних бульдогів. У спекотному повітрі стояв важкий запах поту від непраного одягу з металевою домішкою, яка виходила від нагрітих автоматів. Давид і Збишек стояли в натовпі, спостерігаючи за вояками й реакцією громадян. Дехто радісно кидав під ноги солдатів букети квітів; дехто, як і Давид, нагадував стиснуту пружину; інші дивилися без емоцій.

      Коричнева маса отрутою повільної дії влилася в тіло Львова; кілька днів вона відновлювала сили й пильно роздивлялася перед початком смертельної трапези. У четвер і п’ятницю СКАЧАТЬ