Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у Львова були і власні, і ті, що прибули з інших міст Радянської України, замітаючи сліди чи в пошуках нового прибутку; поява антиєврейських оголошень утішила їх можливістю добре поживитися у відкритий спосіб; до них радо приєднувалися ті, кому вже недостатньо було домашнього садизму щодо затурканих дітей і побитих дружин і хто нарешті знайшов узаконений привід виплюснути природну лють на «справжніх» винуватців їхньої сімейної й життєвої незгоди. Бо чорні підозри, що не вони, а якийсь паскудний і невизначений Хтось винен у всіх дражливих моментах нікчемного буття: пісній зупі, дірявих черевиках, пліснявих стінах – роз’їдали й водночас виправдовували власні амебні душі. Далі долучалися ті, хто не мав засобів до проживання, а також бунтівні підлітки, у яких примусово забрали релігійну, а натомість дали малозрозумілу у своїй пишномовності ленінську мораль, яка чомусь розходилася з її ділами, – тепер усі вони знали причину своїх бід. Один-два дні обговорення на вулицях геніального винаходу німецької пропаганди – а стріляв він прицільно до того і в Німеччині, і у Франції, і у Польщі – об’єднали однодумців у нові чорні сотні; голодний шлунок множив злість на вже визначеного ворога в рази.

      Темні штори помешкання Зільберманів тепер не відкривалися на день – вони підсилювали поминальні настрої деморалізованої родини за щасливими днями. Естер плела біля ліжка хворого Якова – це заспокоювало обох; Циля на кухні розв’язувала складну математичну задачу, як із нічого приготувати щось; Давид із батьком неспішно грали в шахи, а Мірочка, молоденька квіточка, усім єством тягнулася до світла й у шпарину спостерігала за життям малолюдної вулиці. Несподівано з-за рогу вулиці з’явився великий натовп – не такий по-цирковому святковий, який Мірочка бачила вже двічі: на перше травня і на сьоме листопада, – а чорно-сірий, з похмурими чоловіками. Юрма час від часу спинялася, підносила голови, роздивлялася по будинках і видавала рев розлюченого голодного звіра. Звір випльовував град каміння у вікна єврейських будинків – і шибки тріскали й осипалися.

      Кілька дужих чоловіків виволокли на бруківку сусідів, сім’ю пекаря Гартмана, узяли їх у щільне кільце – видавалось, що вони разом ногами місять по тілах велетенську діжку тіста… Страшні крики Гартманів скоро стихли… Найшвидше замовк руденький Сашка…

      Скам’яніла Міра нарешті ожила:

      – Дивіться, дивіться – убивають!

      Сім’я заметалася по кімнатах, шукаючи сховку, батько й Давид швидко підсунули важку скриню під двері, зверху пішов обідній дубовий стіл… За хвилю – дикі вигуки: «Ю-ю-ю-ди! Смерть жида-а-ам!», важке дихання і гуркіт ціпків і сокир по дверях, розбита шибка… Естер обняла дітей так міцно, що тіло аж звели судоми. «Боже, врятуй… Боже, врятуй… Боже, врятуй…» – безконечний уривчастий шепіт бабусі Цилі перекрився болісним стогоном старого Якова.

      Міцні двері з топленого дуба й три австрійські замки витримали натиск чорносотенників, і вони вдовольнилися новою СКАЧАТЬ