Чужа кров. Гарфанг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ десь.

      – Пане!

      Відповіді не було. Слабке світло каганця освітило порожню постіль у кутку.

      Нікого.

      Здивована і налякана, вона кинулася до дверей, і ледве не збила з ніг свого підопічного.

      – Ой!

      Чоловік упіймав каганця, який вже летів додолу.

      – Злякав тебе?

      – Я… Я поїсти принесла вам, – ледве видихнула Горпина.

      – Досить звертатися до мене, як до пана. Я не пан.

      – Тоді як вас називати?

      – По імені. Я – Беат.

      – Як-як?

      – Беат.

      – Ой, ім’я таке, що й не вимовлю…

      – Тоді називай мене так, як тобі зручно, – посміхнувся він.

      Горпина поглянула недовірливо.

      – А хіба так можна?

      – Тобі – можна.

      І знову всміхається. Якого кольору у нього очі?

      – Тоді, може, Богданом? – запитала, ніяковіючи.

      Чоловік скривився.

      – Вигадай щось інше.

      – А Гнатом? Трохи схоже…

      – Гнатом – вже краще.

      Він стояв навпроти неї, і вона ледве діставала йому до плеча. Високий. Тільки сорочка ця латана на ньому кумедно дивиться. І рукава короткі.

      Чоловік мовчки повернувся на свою купу сіна і махнув рукою Горпині, пропонуючи сісти поряд.

      – Може, поміняти вам пов’язку?

      – Її взагалі можна зняти. Я почуваюся набагато ліпше.

      Як не дивно, він і справді мав набагато кращий вигляд, ніж вранці.

      Сам стягнув сорочку і кинув поряд.

      Він сидів, не поворухнувшись, поки вона розплутувала вузол, а потім обережно знімала пов’язку. І тут же їй забракло повітря – на місці, де ще вранці був страшний опік, тепер лишилася тільки червона пляма!

      Проте Гната це зовсім не здивувало.

      – На мені все заживає дуже швидко, я ж казав, – весело мовив він.

      – І як же звуть мою рятівницю?

      – Горпина…

      – Дякую тобі за допомогу, Горпинко, – м’яко сказав він раптом.

      – Та що ви… Я ж нічого такого не зробила…

      – Я думаю інакше.

      Він поглянув на неї пильно.

      – Тобі, мабуть, цікаво, хто я в біса такий і як мене сюди занесло, так?

      Вона лише кивнула.

      – На жаль, я можу розповісти не так багато. Мені нічого додати до свого імені. І я здалеку, дуже здалеку. Я повертався додому, коли випадково натрапив на… на ворога. Убити він мене не міг, а от відібрати сили – у нього вийшло. Я відбився, але вже не міг утекти… А сонце мені ще додало б… Але потім з’явилася ти і мене врятувала. Тепер мені потрібно ще день чи два, щоб відновити сили, і більше я не буду обтяжувати тебе своєю присутністю… Не проженеш?

      – Та що ви… Живіть, скільки треба. От тільки що клуня…

      – Чудова СКАЧАТЬ