Чужа кров. Гарфанг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по дорозі до хати Горпині потроху почало доходити, що вона робить. Веде додому до себе незнайомця, пораненого, який від когось ховається. Та ще б коли чоловік був удома, то півбіди, а так бозна-що можуть люди подумати… Але і покинути його напризволяще вона теж не могла.

      Кілька хвилин, поки вони йшли від лісу до хати, видалися їй за години; проте даремне вона так нітилася, що аж ховала голову в плечі – нікого з сусідів не видно було надворі. Навіть всюдисуща баба Райка кудись поділася, хвала богові…

      Вже опинившись у власному подвір’ї, Горпина повела було незнайомця до хати, але тут він запротестував:

      – Краще… куди-небудь… не в хату.

      – Але тоді куди ж? – Горпина геть розгубилася.

      – Ну мають же бути якісь… Для сіна там, чи ще для чого…

      – Хіба що в клуню?

      – Тоді в клуню…

      Коли поранений простягнувся долі, важко дихаючи, Горпина метнулася до хати і принесла в глекові холодної води. Чоловік жадібно припав до глека і за мить лишив його порожнім.

      Кілька оберемків старого сіна, вкриті рядном, перетворилися на непогану постіль незнайомцеві, куди він відразу ж і звалився, закривши очі.

      Горпина вийшла з клуні і перевела подих. Руки все ще зрадливо тремтіли.

      Але треба було робити щось далі, не лишати ж його так, а то ще помре! Якщо він не хоче нікому потрапляти на очі, тоді доведеться самій промити рану.

      Повернулася з чистими ганчірками і старою сорочкою – хай і латана, та все ж чиста.

      – Пане…

      Він відкрив очі і повернувся до неї.

      – Дайте я промию вашу рану.

      – Пусте…

      – Ні, не пусте. Треба промити.

      Він більше не пручався; підвівся і допоміг стягнути з себе сорочку, що перетворилася на лахміття.

      Якомога обережніше, вона витерла мокрою ганчіркою йому груди довкола рани. Тепер вона ясно бачила, що це справді сильний опік.

      – Ви попеклися? – запитала обережно.

      – Так сталося… – тільки й була відповідь.

      – Я зараз вас перев’яжу.

      Трохи неслухняними руками Горпина якось наложила пов’язку. Було ніяково торкатися тіла незнайомого чоловіка, до того ж таким гарним було це тіло… Шкіра біла і ніжна, як у дитини.

      – Одягніть ось сорочку. Вона, правда, проста, але…

      Горпина не договорила, перехопивши його погляд. Чому він дивиться на неї так дивно?

      Мовчки дозволив одягнути себе в запропоновану одежину і знову опустився на свою постіль.

      – Ви, може, їсти хочете?

      Незнайомець лише заперечно похитав головою.

      – Мені відпочити потрібно…

      – Звичайно, спіть собі. Коли чогось треба, я надворі.

      Чоловік раптом посміхнувся.

      Горпина на якусь мить зупинилася, задивившись на нього. І як вона відразу не помітила, який він гарний? Вродливе обличчя і очі – на пів того обличчя. Кучері чорні на СКАЧАТЬ