Доки смерть не розлучить нас. Юрко Вовк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розум інженера. Він сказав, що коли ти закінчиш гімназію на відмінно, то можеш бути зарахований до ліцею без вступних іспитів. Достатньо буде мого рекомендаційного листа.

      Пан Стоцький враз споважнів і коротко додав:

      – Скажи про це батькові. І нехай він зайде до мене до кінця цього місяця.

      Тато довго вагався, чи відпускати старшого сина у далекий край. До Львова і то майже день поїздом їхати, а де те Вільно. Та й мама плакала, просила не віддавати мене так далеко. Зрештою він таки вирішив, що останнє слово буде за мною.

      – То де б ти хотів далі вчитись: у Львові чи у Вільно? – запитав мене батько, коли приїхав у Володимир, аби зустрітися з директором гімназії.

      – Пан директор сказав, що у Вільно є гімназія з архітектурним ухилом, а я хочу стати архітектором, тату. А після такої гімназії легше вступити на архітектурний факультет. Такий є у Львові в політехнічному інституті, я вже довідався.

      – Ага, то далі все одно у Львові вчитись, – повеселішав мій татусь. – Тоді піду скажу пану Стоцькому, що я згоден.

      Ввечері того ж дня ми четверо зібрались у Тараса Микитюка. Тепер вже всі ми знали, куди поїдемо на навчання. Тарас з Уласом мали їхати до Львова. На Йосифа чекала Варшава, в якій жив його рідний дядько. Ну, а я найближчі кілька років мав провести у далекому чужому Вільно.

      Завжди гомінкі і веселі, ми раптом притихли, сиділи замислено, ніби вже завтра мали роз’їжджатись, як сказав Тарас, «на три сторони світу».

      – У тій Варшаві і слова українського, певно, не почуєш, – за звичкою смикнув себе за вухо Йосько, правильній вимові якого і знанні українських класиків ми по-доброму заздрили. – Щоправда, дядько мені сказав, що в столиці існує Товариство імені Тараса Шевченка, але не радив туди навідуватись. Він, бачте, дбає про мою майбутню бездоганну репутацію великого хірурга і науковця.

      Йосько насмішкувато пхекнув.

      – А давайте заспіваємо нашу улюблену, – запропонував він і, не чекаючи згоди, тихенько затягнув чистим юнацьким тенорком: – Ще не вме-е-е-ерла України і слава і во-о-о-оля…

      Тарас, Улас і я так само тихо підхопили пісню і плавно, без фальшу довели її до кінця.

      Сповнені експресії боротьби і жаги до змін слова цієї пісні, яка була дуже популярною серед українських патріотів на східних польських кресах і яка сприймалась польською владою як бунтарська, збадьорила нас. У Йоська від надмірних емоцій в очах навіть заблищали сльози.

      Йосиф Фількінштейн був найколоритнішою фігурою в нашій четвірці. Син корінної володимирянки і польського єврея, чий шлюб свого часу був рішуче засуджений місцевим рабином, Йосько не любив владу, досить критично ставився до батькових братів по крові і вважав себе прямим нащадком запорізького козака Крупи. Зі слів матері Йосько знав, що його прапрапрадід Іван Крупа, який воював ще з Наливайком, під старість поселився біля Луцька. Один із синів Івана Крупи згодом переїхав до Володимира. А сільце Крупа, яке заснував прапрапрадід СКАЧАТЬ