Доки смерть не розлучить нас. Юрко Вовк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Доки смерть не розлучить нас - Юрко Вовк страница 6

СКАЧАТЬ на ньому, моргнули і безтямно втупились в небо.

      Зайду аж струсонуло. Йому, бойовому кавалеристу, якому не один раз доводилось зносити ворожі голови на полі бою, було огидно дивитись на цю розправу. Все виглядало так, ніби Вепр у ролі ката виконав вирок на місці страти. «Боже, – жахнувся Зайда, – що робить з людиною ненависть!»

      Та тут-таки його заскочила інша думка. Вершник! Куди помчав той вершник по дорозі на Городище? Чи не за підмогою послав його голова рабкопу?

      Зайда зробив крок до Вепра, аби поділитись з ним цією підозрою, коли тишу після короткого заціпеніння розірвав дзвінкий голос Тихого:

      – А міліціонерики, виходить, віддали Богу душу!

      Він стояв біля двох міліціонерів, які впали, коли обвалився дах ґанку і про яких протягом дійства, що зараз лише скінчилось, усі забули. Обидва лежали обличчями вниз і не ворушились. На гімнастерках виднілись рвані дірки, з яких ще сочилась кров.

      – Та їх осколками гранати посікло, – подав голос Дужий, – стояли ж навпроти відчинених дверей…

      Зайда вже вдруге відчув неприємне млоїсте ниття під грудьми. Це ж від його руки загинули ці парубки, яким, може, не було і по двадцять і які в ту міліцію пішли чи в запалі юнацького максималізму, чи, як це часто у той час бувало, щоби прогодувати сім’ю.

      Кривавим складався початок першого бойового дня гайдамаки Зайди. Та він ще не знав, що його чекає далі.

      Коли тіла міліціонерів відтягли за контору, Вепр звелів Зайді і Дужому забрати їх гвинтівки та набої. Взявши одну з гвинтівок, Зайда підійшов до Вепра.

      – Я тут дещо побачив, коли ти тягнув з контори прєдсєдатєля…

      – Що ж ти побачив?

      Вепр подивився на Зайду налитими кров’ю очима, в яких все ще була лють впереміж з ненавистю.

      – Якийсь хлопчина гайнув на коні в бік Городища.

      – Чого ж ти відразу не сказав?

      – Тобі тоді було не до того.

      Вепр з підозрою глянув на новобранця, хотів щось йому сказати, але передумав і звелів усім іти до коней. Сівши на свого вороного, він звернувся до гайдамаків:

      – Їдемо до млина, забираємо воза з борошном, потім за крупами й олією – і відразу до лісу.

      Скачучи сільською вулицею в бік млина, який виднівся на околиці, Зайда завважив, що вони так і не зустріли жодного селянина. Видно, почувши постріли, люди поховались від гріха подалі.

      Гайдамака Терен, запорошений борошном, вийшов із млина їм назустріч.

      – Оце лише зараз почали молоти.

      Він ткнув пальцем кудись під дах млина, де, мабуть, були мірошники:

      – Їм, бачте, не було «указанія» сьогодні молоти…

      – Давай, що є, і поїхали, – підігнав того Вепр. – Аби чопівці з Городища не налетіли…

      Та швидко не вийшло ні в млині, ні в круп’ярні та олійні. У переляканих дядьків, котрі там працювали, все валилось з рук. А повернутись ні з чим гайдамаки СКАЧАТЬ