Я – легенда. Річард Метісон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у спокої, без трепету та криків. Якби він лише міг бути з нею. Якби тільки вірив, що може бути з нею.

      Його пальці поволі стиснулись, а голова впала на груди.

      «Вірджиніє. Забери мене до себе».

      Кришталева сльоза впала на його непорушну руку…

      Він гадки не мав, скільки там пробув. Хай там що, але час притуплює найглибший смуток, навіть безмежний відчай. «Страшне прокляття флагелантів,[20] – подумав він, – бо навіть ті з плином часу звикають до ударів батогів».

      Випроставшись, він підвівся. «Досі живий», – подумав він. Безглуздо б’ється його серце, марно струмує венами кров, кістки, м’язи, шкіра – усе й далі забезпечує його безсенсовне існування.

      Ще якусь хвилю він простояв, дивлячись на труну, потім, зітхнувши, пішов, нечутно зачинивши за собою двері, немов побоюючись потривожити сон покійної. Про чоловіка він і думати забув. Мало не перечепився через нього, відскочив убік, вилаявся про себе і рушив далі.

      Зненацька він обернувся.

      «Як же так?» – він недовірливо роздивлявся труп. Чоловік був мертвим; кінець. Але чому він змінився до невпізнання? Зміна сталася так швидко, тіло на вигляд уже почало розкладатись, а смородом віяло від нього так, наче мрець пролежав тут уже давно. Розум його заворушився від несподіваного хвилювання. Щось убило вампіра; щось надзвичайно дієве. Серце мерця було неушкоджене, навколо ніде не було часнику, однак…

      Відповідь прийшла сама собою. Ну звісно ж – денне світло!

      Докір самому собі, мов блискавка, вразив його. Протягом п’яти місяців знати, що вони переховуються вдень, і бути не в змозі звести кінці з кінцями. Він заплющив очі, приголомшений власним глупством. Сонячні промені, інфрачервоні та ультрафіолетові.

      Це й було його відповіддю. Але чому? Прокляття, чому ж він нічого не знав про вплив сонячного проміння на людський організм?

      Йому спала інакша думка: той чоловік належав до вампірського кодла, був живим мерцем. Чи матиме такий самий ефект світло на ще живих?

      Уперше за п’ять місяців відчуваючи захват, він стрімголов побіг до свого авто.

      Зачинивши за собою дверцята, він задумався, чи не варто було б забрати з собою труп. Чи не привабить мрець решту? А що, як вони дістануться склепу? Утім, вони й на гарматний постріл не підійдуть до домовини: під кришкою він сховав в’язки часнику. Крім того, чоловікова кров була вже остаточно мертвою, вона…

      Його думка знову обірвалася, коли він раптово дійшов іншого висновку. Сонячне проміння якось діє на їхню кров!

      Чи можливо, що й сама недуга стосується крові? Часник, розп’яття, дзеркала, кілки, денне світло, ґрунт, у якому декотрі з них спали? Він поки не бачив зв’язку, але все ж…

      Йому доведеться ще багато дослідити. Це може бути саме те, чого йому так не вистачало. Він давно вже мав на думці одне починання, але за останній час устиг про все забути. Ця нова ідея додала йому запалу. Він завів авто й понісся вулицею, заїхавши до житлового СКАЧАТЬ