Казки на ніч (збірник). Руслан Горовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на нагороду подам!

      – А де всі наші?

      – Так немає тут уже нікого! Ні, не те шоб усі мертві, в основному трьохсоті. А техніку всю «градами» понищило. Одним словом, усіх відтягли в тил на ротацію, один ти тут!

      Капітан бігав навколо землерийки, час від часу плескаючи в долоні.

      – Молодець! Ох, герой. Усе на ходу! Колесо то фігня, головне – на ходу.

      Вадік ходив за ним і тільки кивав у такт словам.

      – Значить так, – капітан посерйознішав. – Тут, у частині, тебе будуть годувати-обігрівати, допоки ми тебе заберем. Тримайся!

      Відколи поїхав капітан, минув місяць. КрАЗ засипало осіннє листя. Вадіка в частині стали звати Чонкін.

      Пацани

      Четверо підлітків, втягнувши голови в плечі, стоять і дивляться на мене. Дивляться не в очі, а кудись униз, на бути.

      Ми стоїмо в центі Києва, на подвір’ї напіввідселеного будинку, через яке легко потрапити з Жовтневого на Грушу. В одного з пацанів у руці коктейль Молотова, в іншого – запальничка.

      – Та ми просто хотіли спробувати, як воно горітиме. Навіть не всередину кидати хотіли, а так, у стіну.

      – Постав пляшку на землю, – намагаюся, щоб голос звучав холодно. – Тут Путін нападає, а ви хєрньою маєтеся.

      Слова про Путіна потрапляють у благодатний ґрунт. Пробурчавши «вибачте», пацани йдуть. Відійшовши далі на пагорб, сміливішають.

      – Путін хуйло, ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла, – лунає згори.

      Я піднімаю великий палець угору і показую хлопцям, мовляв, зачьот. У голові спливає «Балада про дитинство» Висоцького:

      …Все – от нас до почти годовалых —

      «Толковищу» вели до кровянки, —

      А в подвалах и полуподвалах

      Ребятишкам хотелось под танки.

      Не досталось им даже по пуле —

      В «ремеслухе» живи не тужи;

      Ни дерзнуть, ни рискнуть, – но рискнули

      Из напильников сделать ножи…

      Укотре ловлю себе на думці, що мені, як і батькам цих чотирьох «вояків», просто пощастило. Якби мій син був трохи старшим, точно був би на барикадах. Бо неможливо підлітка втримати вдома, коли поруч на вулиці історія пишеться. Та, мабуть, і не став би я тримати.

      Однокласник

      Наприкінці минулого року я побачив у соцмережі на сторінці однокласника картинку.

      Він, мій одноліток, який живе у Криму, стояв у шоломі, броніку і з гумовим дубіналом біля міліцейського автобуса в Києві на вулиці Грушевського.

      Мене не так навіть цепонула фотка, ну таке діло: хтось консерваторію закінчує, хтось медик, а хтось іде в міліцію, в даному разі у внутрішні війська, – мене зачепив підпис.

      «Єсть такая профєсія – Родіну защіщять», – написав мій однокласник.

      Оскільки все це було у відповідній мережі, то під знімком була ціла купа мордочок, посмішок, келихів з пивом та іншої дрібідєні із побажаннями мужчині й далі бути таким сильним СКАЧАТЬ