Казки на ніч (збірник). Руслан Горовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жагою життя, як і в той день, коли я побачив його вперше. Іван Іванович пропрацював кіно-, а потім відеооператором усе своє життя. Без обох рук.

      Першому знайомству з фото- та відеотехнікою я завдячую йому. У моєму житті не дуже багато траплялося людей із силою волі його рівня.

      Я весь час згадую Івана Івановича, коли мені справді страшно або я маю зробити вибір. І все стає на місця. А ще він дуже любив Україну. Я певен, що він, якби був живий, і зараз був би там, де журналісти в найбільшій небезпеці. На лінії вогню.

      Вася

      – Привіт, як ти?

      – Привіт, Руся! Нормально все.

      – А де ти?

      – Та в госпіталі.

      – Ого!

      З Василем я познайомився під Донецьком. На початку серпня він стояв на посту біля Мар’їнки, а я з друзями привіз їм гуманітарку.

      Молодий, весь час усміхнений, він дуже дисонував з картинкою навколо – схованими в соняхах танками, закопаними в землю самохідками та блокпостом із чергою машин та автобусів.

      Він розповідав про своє життя, роботу на шахті, а потім у профільній малотиражці. Розказував про побут на війні, про сподівання та плани на майбутнє.

      Обмінялися телефонами. Я повернувся до Києва, а їх почали класти мінометами. Декілька пацанів загинуло, ще більше було поранено і відправлено по госпіталях у різні куточки країни.

      Васю Боженька беріг. Саме Вася давав мені телефони всіх поранених пацанів, яких я розшукував і яким намагався допомогти. Саме Вася був на блокпості до останнього, аж допоки їх не замінили.

      Деякий час Вася перебував у базовому таборі десь на Дніпропетровщині, а потім ніби мав їхати додому. А оце дзвоню, а він у госпіталі.

      – Розумієш, шось спати взагалі не можу. Нерви, мабуть. Та й серце бухкотить на всю.

      Нерви? Ще б пак, думаю собі. Він пішов на війну в квітні й пробув на передовій у різних місцях аж до вересня. Тут жоден організм не витримає.

      – Слухай, Русь, – каже раптом, – тут таке діло. До мене звертаються люди, які дуже хочуть допомогати солдатам на передовій. Питають, чи знаю я гідних волонтерів, які не розкрадуть кошти. А я оце розумію, що вам точно довіряю, бо бачив вас у ділі. Дай мені номер картки, будемо допомагати іншим солдатам разом.

      Я не можу сказати, що мене легко розчулити, однак відчув клубок у горлі. Солдат, якому ще місяць тому самому була потрібна допомога, збирається допомагати іншим.

      Життя час від часу підкидає історії, яких не вигадає жоден романіст. Війна напинає всі людські жили і витягує назовні все – і погане, і героїчне. Є люди, якими я відверто пишаюся.

      – Ти лікуйся там, Вась, звісно, номер картки я зараз СМСкою кину, та ти, головне, здоров’я віднови.

      Про музику

      – Ви розумієте, – казав бородатий дядько, учитель музичної школи, моїй мамі, – він ще маленький, у нього пальці мають зміцніти. Саме тому на гітару беруть не в першому, а в третьому класі.

      З цими словами мене після півроку занять потурили СКАЧАТЬ