Хірург. Тесс Ґеррітсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ утекти від смерті.

      – Що у нас тут? – запитала вона, коли персонал розступився, щоб пропустити її.

      Рон Літтман, старший інтерн хірургічного відділення, швидко видав їй основні дані.

      – Невідомий пішохід, його збила машина. Привезли до нас без тями. Зіниці однакові, не реагують на світло, легені чисті, але живіт роздутий. Жодних звуків з кишечника. Тиск шістдесят на нуль. Я зробив проколювання. Його живіт заповнений кров’ю. Ми поставили крапельницю, вливаємо лактат Рінгера, але підняти тиск не вдається.

      – Перша негативна і плазма вже в дорозі?

      – От-от мають принести.

      На столі лежав роздягнутий догола чоловік, всі інтимні частини його тіла безжалісно виставлені на огляд лікарів. На вигляд йому було за шістдесят. Він був під’єднаний до численних трубок та апарату штучного дихання. Кволі м’язи складками висіли на його сухорлявих кінцівках, гострі ребра випиналися, наче ножі. «Хронічне захворювання, – подумала вона. – Швидше за все, рак». Права рука і стегно були здерті до крові від удару об асфальт. Праворуч, у нижній частині грудної клітки, виднівся синець – ніби фіолетова пляма на білому пергаменті шкіри. Проникаючих ран не було.

      Вона взяла стетоскоп, аби самій пересвідчитись у словах інтерна. Жодного звуку в животі. Ні бурчання, ні булькання. Тиша травмованого кишечника. Вона підняла діафрагму стетоскопа до грудей і прислухалася до звуків дихання, щоб упевнитись, що ендотрахіальна трубка на місці і кисень доходить до обох легень. Серце пацієнта гупало так, наче хтось гатив кулаком у його грудях. Огляд тривав лише кілька секунд, але Кетрін здавалося, що вона рухається в уповільненому темпі, а персонал навколо неї ніби застиг у часі, очікуючи її наступних дій.

      Озвалася медсестра:

      – Систолічний тиск[7] опустився до п’ятдесяти!

      Час летів зі страхітливою швидкістю.

      – Принесіть мені халат і рукавички, – сказала Кетрін. – Підготуйте все для лапаротомії[8].

      – Може, відвеземо його в операційну? – запитав Літтман.

      – Усі операційні зайняті. Ми не можемо чекати. – Хтось дав їй хірургічну шапочку. Вона мигцем сховала під неї своє руде, до пліч, волосся і вдягнула маску. Медсестра вже тримала напоготові стерильний хірургічний халат. Кетрін просунула руки в рукави і запхала долоні в рукавички. Вона не мала часу мити руки, не мала часу вагатися. Від неї залежало життя пацієнта, і вона не могла зволікати.

      Пацієнтові на груди натягнули стерильні простирадла. Кетрін схопила з таці затискачі і швидко зафіксувала краї тканини – зі знайомим клацанням зімкнулися залізні зуби.

      – Де ж та кров? – гукнула вона.

      – Уже зв’язуюся з лабораторією, – відповіла медсестра.

      – Роне, ти перший асистент, – кинула Кетрін Літтману. Вона роззирнулася і зупинила свій погляд на зблідлому молодику, який стояв біля дверей. На його бейджі було написано: «Джеремі Барроус, студент-медик». – Ви, – сказала вона. – Ви другий асистент!

      В очах хлопця зблиснула СКАЧАТЬ