Не йди. Марґарет Мадзантіні

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розстебнутий халат, його волосся й обличчя мокрі.

      – Мені подзвонила Ада, я щойно від’їжджав.

      Альфредо найкращий у своєму відділенні, а проте він не користується великою повагою ні в кого, він невпевнений у собі, часто замкнений, з непривабливою зовнішністю, оперує в тіні свого завідувача, одразу знічується, як той лише на нього подивиться. Я давав йому поради кілька років тому, та він не став мене слухатися, його характер не дорівнює його таланту. Знаю, що він розлучився з дружиною, що в нього є син-підліток, більш-менш твого віку, Анджело. Це вже було не його чергування, він би вже міг бути вдома, жодному хірургові не подобається оперувати родичів свого колеги. Та він спіймав таксі, а коли опинився в заторі, вистрибнув з автомобіля, щоб прибути раніше, побіг під дощем. Не знаю, чи зробив би я те саме.

      – Усе готово? – запитав Альфредо.

      – Так, – відповіла медсестра.

      – Тоді мерщій нагору!

      Ада підходить до тебе, відключає апарат штучного дихання та підключає тебе до кисневої подушки на час транспортування. Потім тебе везуть. Бачу, як твоя рука спадає з нош, поки тебе везуть у ліфті, Ада нахиляється та кладе її на місце.

      Я залишаюся з Альфредо, ми сидимо з ним у кімнаті, сусідній з реанімаційною. Альфредо вмикає світло діафаноскопа, підносить до нього твій томографічний знімок і дивиться на нього впритул. На певному місці він зупиняється, наморщує чоло між бровами, вдивляється пильніше. Я знаю, що означає шукати слід, який би міг тобі допомогти, на розмитому томографічному знімку.

      – Бачиш, – каже він, – ось головна гематома, одразу ж над твердою мозковою оболонкою, сюди я доберуся легко… Треба подивитися, наскільки пошкоджено мозок, цього не можна знати наперед. Потім ще отут далі, не знаю, можливо, це крововилив від зворотного удару…

      Ми дивимося один на одного в неяскравому світлі, яке проектує на наші плечі твій мозок. Знаємо, що не можемо брехати один одному.

      – Може статися, що в неї вже почалися ішемічні ускладнення, – шепочу я.

      – Мені треба туди зазирнути, тоді знатимемо.

      – Їй п’ятнадцять років.

      – Тим краще, серце сильне.

      – Вона не сильна… ще маленька.

      Я стаю навколішки й уже плачу, не стримуючись, притискаючи долоні до мокрого обличчя.

      – Вона помре, правда ж? Ми обидва це знаємо, у неї в голові повно крові.

      – Аніхріна, Тімотео, ми не знаємо.

      Він стає на коліно біля мене, бере мене під руки й сильно струшує та при цьому струшується сам.

      – Зараз почнемо оперувати й побачимо. Я витягну гематому, дам мозку продих і побачимо, що буде. – Він піднімається. – Ти будеш разом зі мною, так?

      Витираю собі носа й очі передпліччям, перш ніж піднятися. На щетині в мене залишається блискуча смужка слизу.

      – Ні, я вже нічого не пам’ятаю в мозку, я тобі не помічник…

      Альфредо пильно дивиться на мене своїм спокійним поглядом, він знає, що я брешу.

СКАЧАТЬ