Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі

Чтение книги онлайн.

      Діялося це після обіду. Тільки-но тато повагом вийшов, щоб повернутися до жадібного розглядання колекції марок, Офелія припинила оглядати себе, як допитливий папужка, у срібному ножі для масла, що вона робила останні п’ятнадцять хвилин, і аж надто спокійно відклала його вбік. Без преамбул вона випалила:

      – Ти маєш затямити: насправді я тобі не сестра… Як і Дафна. Хоч ми зовсім на тебе не схожі, гадаю, тобі ніколи не спадало на думку, що ти приймачка.

      Моя ложка впала з грюкотом.

      – Брехня брехнею. Я викапана Гаррієт. Усі так кажуть.

      – Вона вибрала тебе в притулку для позашлюбних дітей саме через цю схожість, – виклала Офелія, зобразивши на лиці відразу.

      – Як я могла скидатися на неї, якщо вона була доросла жінка, а я дитина? – я маю язика не в кишені.

      – Ти їй нагадала її власні дитячі зображення. Боже милостивий, вона навіть принесла їх із собою й підносила до тебе, щоб порівняти.

      Я звернулася до Дафни, котра устромила носа в шкіряну палітурку «Замку Отранто».[5]

      – Адже ж це брехня, еге ж, Даффі?

      – Боюся, що правда, – відповіла Дафна й мляво перегорнула сторінку з тонкого гладенького паперу. – Тато завжди казав, що це буде шоком для тебе. Він змусив нас забожитися, що ми тобі не розповімо принаймні до того часу, коли тобі виповниться одинадцять. Він змусив нас заприсягнутися.

      – Зелений шкіряний саквояж… Я бачила його на власні очі, – вела далі Офелія. – Я дивилася, як матуся складає до нього свої дитячі світлини, щоб віднести до притулку. Хоча мені тоді було шість років – чи то неповних сім – я нізащо не забуду її білі-білісінькі пальці… пальці, що лягли на мідні застібки.

      Вискочивши з-за столу й ридма ридаючи, я вибігла з кімнати. Насправді я не думала про отруту. У кожному разі до наступного ранку.

      Я вкотре переконалась, що все геніальне – просте.