Народження Сталевого Щура. Гаррі Гаррісон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такою логікою важко не погодитися. Я переліз через парапет і взявся за верхнє простирадло. Стінгер несподівано сердечно потис мою руку. Я почав спускатися.

      Це було нелегко. У мене й так утомилися руки, та ще й тканина простирадел така, що її важко схопити. Я злазив так швидко, як тільки міг, бо сили майже вичерпалися.

      Нарешті мої ноги повисли у повітрі – я досяг кінця мотузки. Жорстка бруківка в’язничного подвір’я здавалася внизу такою далекою. Відпустити мотузку було надто важко чи, можливо, надто легко. Просто сил тримати її більше не ставало. Я розчепив пальці та відчув удар.

      Покотився, сів на землю, важко дихаючи. Вдалося. Високо вгорі я бачив силует Стінгера, який злазив мотузкою, перебираючи руками. За секунду він був на землі біля мене, приземлившись легко, як кіт, і допоміг мені підвестися. Він підтримував мене, поки ми дійшли до воріт. Мої пальці тремтіли, тому я не міг відчинити замок. Ми такі помітні тут, на світлі, тож якщо хтось із охорони надумав би визирнути у вікно, нас неодмінно впіймали б…

      Я довго шпортався із замком, затамувавши подих, потім вирішив заспокоїтися та спробувати ще раз, повільно й обережно намацуючи всі канавки, повертаючи та проштовхуючи. Я зміг із ним упоратись, і ми зникли за дверима. Стінгер тихо зачинив за нами ворота, потім розвернувся та побіг у нічну темряву. Я не відставав від нього ні на крок.

      Ми вільні!

      Розділ 5

      – Чекай! – покликав я Стінгера, коли той звернув з дороги. – Не туди. У мене є план. Я розробив його ще до того, як мене посадили.

      Він сповільнився, вагаючись, обмірковуючи мої слова:

      – А ти завбачливий малий. То як нам учинити?

      – Нам треба замести сліди, щоб вони не нагнали нас із роботами-шукачами. Сюди.

      Ми зійшли з дороги, попростували травою вниз до найближчого струмка. Струмок неглибокий, але крижаний, тож я не міг стримати тремтіння, коли ми ступили у воду. Недалеко проходила головна магістраль, і ми попрямували туди, пригинаючись, як повз нас проїжджав транспорт. Якусь хвилину не було видно жодної машини.

      – Зараз! – скомандував я. – Через дорогу, а по тому назад, ступаючи просто по своїх слідах.

      Стінгер виконав вказівку, повернувшись зі мною до струмка, назад у крижану воду.

      – Це розумно, – погодився він. – Пошук знайде, де ми зайшли у воду, де ми вийшли з неї, простежить нас до дороги. Потім вони подумають, що нас підібрала якась машина. Що далі?

      – Ми підемо струмком до найближчої ферми, найімовірніше ферми свинобразів…

      – Нізащо. Я їх ненавиджу. Один із них поранив мене у дитинстві.

      – У нас немає вибору. Якщо не вчинимо так, нас знайдуть іще до світанку. Теж не можу сказати, що обожнюю цих свинтусів, але я виріс на фермі, тож знаю, як з ними поводитися. Тепер рухаймося, бо наші ноги зараз замерзнуть.

      Катування холодом тривало дуже довго, я не припиняв тремтіти. Але нічого не залишалося, крім рухатися вперед. Мої зуби цокотіли, як кастаньєти, коли ми опинилися в маленькому СКАЧАТЬ