Народження Сталевого Щура. Гаррі Гаррісон

Чтение книги онлайн.

      Я поринув у щасливий сон, заколисаний монотонним ниттям із сусідніх нар. Нещасливий збіг обставин звів мене з ним. Віллі – виняток. Він просто лузер. Уранці все буде інакше.

      Я щиро сподівався на це. Щоправда, якась тривога глибоко в душі ще не давала заснути, але зрештою її вдалося відігнати. Завтра все буде добре, справді. Добре. Жодних заперечень. Добре…

      Розділ 3

      Сніданок був не кращим і не гіршим за ту їжу, яку доводилося готувати собі самому. Я автоматично ковтав якусь ріденьку мазанину, запиваючи слабким кактусовим чаєм. Водночас уважно роздивлявся столи довкола. У кімнаті перебувало щось із тридцятеро в’язнів. Мій погляд ковзав від одного до іншого, а почуття відчаю наростало.

      По-перше, більшість в’язнів мали такий самий порожній погляд чистої дурості, як мій шановний співкамерник. Добре, треба взяти до уваги, що до кримінального світу належать і ці помилки природи. Але ж мусило бути щось іще! Я сподівався.

      По-друге, всі тут достатньо молоді, ніхто не старший за двадцять із хвостиком. Що, старих кримінальників уже немає? Чи нахили до злочинної діяльності соціальні служби виявляють і виправляють замолоду? Але мусив би залишитися хоч хтось із старих. Мусив. Мене трохи втішила ця думка. Усі ці в’язні – невдахи, це ясно як Божий день, невдахи без достатньої кваліфікації у своєму фахові.

      Зрозуміло і дитині: профі не сиділи б у тюрязі. Вони – жалюгідні покидьки суспільства, не спроможні допомогти навіть самим собі. Але мені вони, гадаю, допоможуть.

      Коли ці «злочинці» не здатні мене нічого навчити, то хоч виведуть на тих, хто здатен. Тут я можу натрапити на слід злочинців-професіоналів, які досі на волі. Це те, що я вирішив зробити. Потоваришувати з лузерами й отримати від них потрібну інформацію. Не все ще втрачено.

      Пішло небагато часу на те, щоб визначити найкращих у цій купі сміття. Невелика група оточила неповороткого молодика зі зламаним носом і пошрамованим обличчям (здається, навіть охорона його побоювалася). Під час тренування надворі після ленчу він бундючно походжав туди й сюди, а інші розчищали простір довкола нього.

      – Хто то? – запитав я Віллі, який тулився біля мене на лаві, старанно колупаючись у носі.

      Віллі розгублено закліпав очима, доки второпав, про кого це я. Потім перелякано замахав руками:

      – Стережись його, він дуже небезпечний. Мені говорили, Стінгер – убивця. Напевно, так воно і є. Він чемпіон із бійок у багні. Краще триматися від нього подалі.

      Уже цікаво. Я чув про бійки у багні, але завжди жив надто близько до міста, щоб побачити, як це відбувається. У нас годі сподіватися на щось подібне – кругом повно поліції. Бійки у багні – жорстокий спорт, до того ж нелегальний, ним насолоджувались у віддалених містечках. Узимку, коли свинобрази у стійлах, а зерно в коморах, час у селі, здається, завмирає. Саме тоді – сезон бійок у багні. Будь-хто може викликати СКАЧАТЬ