Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      – Так.

      – Налякав.

      – Купи собі памперсів.

      – Я думав, ти ідейний перець.

      – На моєму рівні всі ідейні вимерли у часи Штірліца. Розчарувався?

      – Просто дивуюсь. А ще – сумніваюсь. Щось ти занадто перейнявся темою, як для найманця.

      – Я вразливий найманець.

      – Це неправильно.

      – Чому? Это не поперёк понятий.

      – Тобі видніше, брате… А Індиго теж гоблінка?

      – Ні. Вона на субпідряді.

      – Тобто?

      – Її найняв я.

      – А хто ж тебе найняв, гобліне?

      – Дім Правди.

      – Це теж щось із фентезі?

      – Це з інших текстів.

      – З яких?

      – Перекладених з тибетської.

      – Параноя продовжується?

      – Думай, що хочеш.

      – Краще б тобі не знати, що я про все це думаю.

      – І хрєн з тобою, – відрубав Одноокий і витягнув з кишені CD-диск. – Тримай, думальник.

      – Що це?

      – Досьє на професора університету, доктора історичних наук Бориса Робертовича Адамчука. Ти просив учора. Продивись його на свіжу голову. Може, побачиш там щось таке, чого я не побачив… І, вибач, от відверто скажу тобі, брате: мене вже від тебе нудить.

      – А той тибетський «Дім» добре платить своїм найманцям?

      – Іди додому, брате. Топ-топ-топ… Індиго прийде до тебе пізніше, принесе тобі твій портфель. Сусіди твої нічого не побачать, не бійся. Вона вміє відводити очі.

      – Талант.

      – Ще й який. Вона ще тебе здивує. Правда, мала?

      – Правда, – без пафосу підтвердила Індиго.

      – Хто б сумнівався. Я вже здивований по саму кокарду, – здвигнув плечима старший консультант.

      – Тільки кокарди в тебе немає.

      – Не склалося в мене з кокардою… А між іншим, що там, у тій твоїй шкіряній торбі?

      – Вечір питань і відповідей закінчився. Малятам на добраніч.

      – Ти жжош, брате.

      – А ти думав.

      – Ок. Тоді – бай, гобліне!

      – Бай, головастику…